Наболіло. Поезія

Дивний світ

Руками хочемо торкнутися зірок
Уже мільйони чи мільярди літ.
Та нас тримає тут недобрий рок
І не дає пізнати дивний світ.

Реальність відрізає наші крила,
Щоб ми в світах примарних не літали.
Та трапилось одної ночі диво:
У сні ті крила знову відростали.

У нічних мареннях побачили себе,
Людей щасливих, вільних від печалі.
Ми знали уві сні, що зло нас омине
І зможемо ми рухатися далі.

Тіла ще спали, та в польоті душі,
Кінець їхніх доріг - це інший світ.
У світі тому всі незламні мужі
Стають веселі, ніби діти 5-ти літ.

Люди не знають, що є проблеми,
Та й незнайомі із поняттям "зло".
Поети швидко створюють поеми,
Бо кризи творчої в них зовсім не було.

Народ співає лиш про щастя пíсні,
А на ТБ всім кажуть тільки правду.
Не натовп там живе, а люди різні,
Й думки нав'язувати їм не варто.

Немає в тому світі смерті й воєн,
Піклуються усі про матінку-природу.
Червоний там не є кольором крові:
Це колір вогника життя та вроди.

Немає там "книжок" про дєрзких мачо
(Від яких в мене кровоточать очі).
І не впустила Таня в річку м'ячик,
І там лиш теплі й зоряні всі ночі.

Країнами там правлять лише люди:
Немає в тому світі королів.
У тому вимірі є справедливість всюди:
Як і на суші, так і в кожному з морів.

Продовжувати список можу довгий час,
Але нічному маренню прийшов кінець.
І забирає нас з країни мрій пегас,
Бо в гості вже заглянув промінець.

(19.08.2017)