Наболіло. Поезія

suicídal

Король сумних вечірок й богиня меланхолії
Прийшли вночі сюди, на залізничні колії,
Включили голосніше чарівні пісні Мелані...
Чому немає гостей? Куди поділись? Де вони?

Ці діти - сестра й брат, у них був День народження,
Вони - чиїсь ляльки, мета в них - гри проходження.
Награлися вони в життя, прийшла пора й для смерті.
Їх пам'ять вже порожня, бо дані кимось стерті.

Вони - білі ворони серед конячок чорних,
Стоїть їх пуста чаша посеред інших повних,
Сльозами й кров'ю наповнюють цю чашу поступово.
Не мають більше шансів, не йдеться про це мова.

Вона вдягнула біле плаття і петлю на шию,
В руках - букет кровавий і шматочок мила.
Блакитно-сірий смокінг, взуття кольору ночі...
Костюмчик гарний в хлопця, але погляньте в очі.

В очах тих - справжнє пекло, в душі живе диявол,
А чорт говорить хлопцю копати собі яму.
Вже викопав собі? Копай сестрі своїй!
Потрапите удвох ви до країни мрій.

І ось кричить вже півень - зробили дітки справу,
Знайшов хтось їх тіла - вже рятувати марно.
А от за душі їхні йде до сих пір війна.
Боюся, що ніколи не завершиться вона...

(25.08.2017)