Він | 18+ |

Частина перша. Розділ 1

ЧАСТИНА ПЕРША

Кохання - це троянда.

Кожен пелюсток - ілюзія.

Кожен шип - реальність.

Шарль Бодлер

Розділ 1

- Якщо ти зараз же не вийдеш, то залишишся без подруги... - пробурмотіла Еліс, а я мимоволі всміхнулася. Подумаєш, спізнюся на десять хвилин, що тут такого?

- Я вже під'їжджаю, - збрехала я й знову посміхнулась. Звісно, я ще навіть не вийшла з будинку!

- Брешеш: ти зараз сидиш на кухні й п'єш свій чай, - незадоволено відгукнулася подруга, а я зі сміхом поставила чашку на стіл. Так, вона знає мене краще за всіх!

- Добре, ти маєш рацію, - погодилась я, вискакуючи в коридор та вдягаючи світло-коричневі чоботи на платформі. Деякі вважають низький зріст недоліком, але мені це навіть подобається: якщо я одягну взуття на підборах, то не стану вище за всіх хлопців у компанії. А ці легендарні чоботи пережили не одну вечірку, які так полюбляє моя краща подруга Еліс Хейлі.

- У тебе сім хвилин до уроку,- скептично помітила Еліс.

- Дякую, що нагадала, - зіронізувала я. - Я вже одягаюсь, Еліс, а якщо ти припиниш мені заважати, я зроблю це набагато швидше!

- Гаразд, гаразд! - по голосу подруги я зрозуміла, що вона закотила очі. - Через сім хвилин чекаю на тебе в коледжі, хоча, сумніваюся, що ти встигнеш, - «оптимістично» закінчила вона й поклала слухавку.

Вискакуючи з квартири, я однією рукою зачиняла двері, а іншу намагалася засунути до рукава куртки. Нарешті мені вдалося і те, й інше, і через хвилину я вже з усією можливою швидкістю мчала вниз сходами, де на мене чекав... Ні, не автомобіль. Скромна студентка не може собі дозволити таку розкіш - мені ще пощастило мати власну квартиру. Замість машини біля під'їзду стояв мотоцикл, що дістався у спадок від мами.

...

Я поправила сорочку, глибоко вдихнула й спробувала дихати рівно. Не люблю запізнюватися, але ніяк не можу змусити себе поставити будильник раніше. Мабуть, організованість у мені набагато слабша, ніж бажання виспатись вранці, тим більш, лягаю я пізно.

Зараз був особливо неприємний випадок: я запізнилася на філософію. Минулого разу вчитель хвилин п'ятнадцять читав мені нотації на тему організованості, тому зараз мені зовсім не хотілося заходити до аудиторії. Нарешті я зібрала всю відвагу в кулак, постукала та відчинила двері. Тридцять пар очей одразу вилупились на мене, а вчитель, який до цього щось захоплено розповідав, змірив недобрим поглядом, від якого кров зазвичай стигне в жилах.