Повторне заміжжя імператриці

РОЗДІЛ 19 - Цікавість (2)

Після нашої з ним прогулянки, я повернулася до західного палацу. Графиня Еліза допомагала мені з перевдяганням, коли вона випадково вигукнула:

- О!

- Що сталося?

Вона посміхалася у вікно. Я простежила за її поглядом, і побачила Квін, що сидів на підвіконні. Нічого незвичайного, проте сьогодні його спина була повернута до нас. Графиня Еліза тихо засміялася:

- Він прилетів сюди, але побачивши, що ви перевдягаєтесь, запанікував і відвернувся.

- Квін?

- Цей птах дуже розумний, Ваша Величносте. Справжній джентльмен.

Закінчивши перевдягання, я наблизилась до птиці, але Квін все ще рішуче стояв до мене спиною, тож я заговорила до нього тихим голосом:

- Я вже одягнена.

Щойно я тицьнула в його пір'ясту спинку, він розвернувся і потер своє чоло об моє.

- Ти не дивився через те, що соромився?

Квін стримано кивнув своєю головою. Він, справді, виглядав інтелігентно. Але...

- Ти поспішав до мене? Не втомився?

Коли Квін приніс найпершу записку, він здавався виснаженим мандрівкою, але після того, як його господар прибув до палацу, птах став виглядати краще. Сьогодні ж він знову мав знесилений вигляд, наче квапився. Квін позволікав трішки, а потім підняв свою лапку з запискою. Я погладила його по голівці і витягнула клаптик паперу.

«Шукаєш мене?»

Квін нахилив свою голівку, дивлячись на мене, а потім пішов випити води, не зводячи з мене очей. Минуло багато часу перш, ніж я нарешті відповіла:

«Наполегливо шукаю. А ти?»

Квін струсив воду зі свого дзьоба, а потім підлетів до мене. Він подивився на записку, а потім легенько поплескав крилом по моїй руці, наче докоряючи за брехню. Його реакція на мої записки була такою чарівною, що я знову погладила його дзьоб.

***

Новорічні святкування зрештою розпочалися.

Вдень всі сміялися та спілкувалися між собою, а в темну пору нічне небо прикрашали феєрверки.

Незважаючи на те, що я жила в палаці досить довго, єдине, що спадало на думку, коли я згадувала Новий рік, був веселий передшлюбний фестиваль.

Я відчинила вікно, дозволяючи прохолодному, все ще вологому, ранковому повітрю полоскотати мій ніс. Я глибоко вдихнула та видихнула, після чого причинила вікно і подзвонила у дзвіночок біля мого ліжка. Через мить увійшла графиня Еліза, вбрана вишуканіше, ніж зазвичай.

- Сьогодні ви дійсно будете завантажені.

Графиня усміхнулася мені, а потім хутко дістала з шафи підготовлену сукню. Моя мати подарувала мені її: прекрасну, прикрашену білими перлинами та підперезану сніжного кольору мереживом, щоб утворити пишну спідницю. Мама не сказала мені прямо, але я знала, що вона хвилюється за мене, після чуток про Рашту.

- Це перший день, тож ми всі маємо розкішно одягнутися. На подібному заході потрібно виглядати яскраво, але занадто насичений колір вважатиметься несмаком. Тож ліпше виділити образ королеви, - вона пояснила мені, що ідея вбрання полягала саме в «Сніговій королеві», а потім наполягла, щоб я піднялася і вмилася.

Після занурення в пахучу воду у ванній і масажу, графиня Еліза помила моє волосся та нанесла легкий макіяж, через який моя шкіра стала виглядати гладенькою. Вона допомогла мені одягнути білу сукню, а потім прикрасила моє волосся перлинами. Я надягнула білі черевики, і невдовзі дійсно мала вигляд, наче щойно прибула зі снігової країни.

- Ви виглядаєте неперевершено, імператрице. Це не просто слова, так і є.

- Дякую вам, графине Елізо.

Графиня Еліза, схоже, хотіла сказати більше, але натомість вона мовчазно усміхнулась. Можливо, вона збиралася сказати щось на кшталт: « Сов'єшу буде вражений, коли побачить вас».

Наостанок я перевірила розклад на своєму столі, і після попрямувала до східного палацу. Перший день святкування був важливішим за другий, він зобов'язував імператора та імператрицю разом увійти до зали великого бенкету.

Я побачила Сов'єшу, що чекав мене надворі. Він ніжно усміхнувся і простягнув мені руку. Я очікувала, що він буде засмученим і тужитиме за коханою, але не помітила цього в його очах. Це було дивно, проте я взяла його попід руку, і ми попрямували до великої бальної зали.

Двері були широко відчинені. Четверо вартових, одягнені у парадні імперські мундири, стояли по обидва боки дверей. Коли один з них помітив мене та Сов'єшу, він постукав у двері. Чиновник заграв у трубу, і шум у залі стих.

Ми з Сов'єшу зробили декілька кроків. Довжелезні сходи тягнулися вниз від наших ніг до величезної зали, усіяної барвистими вбраннями гостей. Сов'єшу підняв руку, і всі одночасно вклонилися. Я вдивилася в натовп, і побачене змусило мене несвідомо стиснути долоні.

Неподалік центру бальної зали стояла Рашта, оточена іноземними вельможами.