Боже, бережи Короля

I

— Король йде! — луною розлітається тоненький голосок, і всі присутні мимоволі обертаються у бік дівчинки, що тільки—но влетіла в їдальню.

— Тихо, — шикає на неї огрядна жінка, великим ножем неакуратно кромса м'ясо в тарілці, через що в різні боки летять краплі соусу. Стара невдоволено морщиться, витерши ліктем лоба, оглядає натовп людей і підкликає дочку до себе, пригрозивши кривим пальцем. — Знаєш, він не любить, коли його так називають, — і озирається, ніби боїться, що хтось почує.

У їдальні, що більше нагадує темну печеру з великими дерев'яними столами, стоїть справжній гомін: голодні люди намагаються урвати якнайбільше м'яса зі столу, не забуваючи додати трохи каші. Діти, дорослі, старі — всі юрмляться навколо кухарки, що тільки й встигає накладати вечерю та підганяти помічника, щоб той не забував про димну піч. І шум цей, з людських голосів, не стає тихішим навіть у той самий момент, коли до зали заходить Чонгук. Він підноситься над іншими, йде повільно і неспішно; його ніби ніхто не бачить, не помічають господаря чорного царства. Король, помітивши непорядок, на пару секунд зупиняється, уважно обводячи поглядом замурзаних вояків, яким сьогодні обов'язково покладуть добавку, адже без них цього всього не було б.

Нарешті, вовчий погляд ловить перепалку двох підлітків, які явно не поділили вечерю.

— Гей, ти, — Чонгук стрімко перетинає їдальню, звертаючи на себе цікаві погляди людей, що, не відриваючись від м'яса, дивляться на Короля чи то з німим захопленням, чи то зі страхом. Його владна рука грубо хапає хлопця за загривок, через що той невдоволено харчує і з гуркотом опускає чужу тарілку на стіл, розплескавши кашу. — Ще раз візьмеш чуже — отримаєш по шиї, — підліток невдоволено витирає ніс рукавом брудної сорочки і очі сором'язливо убік відводить. — Ганчірку в зуби і прибирай за собою.

Чонгук вичікувально дивиться на хлопця, що миттю втратив весь інтерес до бійки, що наближається, за тарілку яловичини, чекає, поки той слухняно візьме ганчірку, і йде. Люди, зіткнувшись із Королем, швидко кланяються, пропускаючи, бажають смачної трапези і намагаються втекти з його очей, адже вицвілий погляд Чонгука справді лякає. Ніколи не зрозуміло, про що той думає, що хоче сказати чи зробити: начебто, на вигляд біса спокійний, але вже наступного моменту його крива шабля приставлена до чужої горлянки.