Білл / Bill

~ ГЛАВА 8 ~

Прокинувшись, я відчула на собі щось важке. Щось, що не давало змоги нормально вдихнути. Оглянувшись, я побачила руку та чорний малюнок на ній. Маленькі квіточки були від зап'ястя до ліктя. От що він тут робить? Білл занурився головою у подушку та шумно сопів. Я спробувала забрати його руку від себе і мені це вийшло, хоча з тяжкістю. Він повернувся на живіт і його губи скривилися у легенькій усмішці, але очі були ще досі закриті. Невже він не спить?

-Білле? - звертаюся я.

Білл ще досі усміхається та не розплющує очі. Я наблизилася до нього та побачила таку милу, дитячу усмішку, яка змусила відчути багато хороших емоцій за секунду. Чому він не може бути таким, коли не спить? А може він знущається з мене і зараз чекає моїх подальших дій?

-Білле! - голосно кажу я.

Він різко розплющує очі тим самим злякавши мене. Його лице стає похмурим і я розумію, що він не знущався. Йому снилося щось хороше, а я все зіпсувала. Білл піднявся на ліктях та поглянув на мене сонним поглядом.

-Що тобі потрібно від мене? - позіхає він.

-Нічого, ти так мило посміхався, коли спав.- кажу я.

Білл скривився та з недорозумінням глянув на мене.

-Я посміхався?

Я киваю, а Білл повертається на живіт та занурюється головою у подушку. Його тату на спині мені подобається так само, як тату троянд на пресі. Хоча ні. Всі його тату просто з розуму зводять мене.

-Чому ти пішла від мене? - відриває мене від перегляду його тіла Білл.

-Коли?

-Вчора ввечері.

-Мені було незручно спати біля тебе. - відповідаю я.

Білл повертається до мене. Його очі зупиняються на моєму лиці.

-Ти соромишся? - піднімає брову.

Я киваю та поправляю поділ футболки. Я соромлюся знаходитися з Біллом у його ж футболці. Для мене це незвично, тому появляється це відчуття.

Білл потягнув мене за руку та посадив на пояс від чого моє тіло покрилося сиротами.

-Ти неможеш соромитися мене.

Я сміюся та зручніше вмощуюся на Біллові. Його руки плавно пересуваються по моїх бедрах та зупинившись біля поділу футболки задирають її вгору, але я його зупиняю.

-Білле, не можна. - тихо кажу, ніби хтось може почути.

-Чому? - питає він. - Ти проти?

-А що, як Томас у кімнату зайде? Чи Меделін?

Білл закочує очі та підіймає футболку вище. Його груди здіймаються повільніше, а подих стає тяжчим.

-Вони знають, що ми тут, - відповідає за мить. - Вони не зайдуть. Сью, позволь скинути її із тебе.

Я ковтаю клубок у горлі. Очі Білла зосереджені на мені, він чекає відповіді. Мої руки лягають на його долоні та забирають їх переміщуючи на бедра, і я наважуюся на цей крок. Знявши із себе футболку я кинула її на свою частину ліжка та глянула на хлопця, його зіниці були широкі, а губи привідкриті та розтягнуті в усмішці. Білл зжав мої бедра та пересунув свої долоні на талію, притягуючи до себе. Він поцілував мене у губи і його гарячий язик проникнув у мій рот, переплітаючись із моїм язиком. Я тихо застогнала, коли Білл зжав мою грудь своєю долонею. Він піднявся та схилився на спинку ліжка, присунув мене ще ближче до себе. Мені стало гаряче, а його подих  огортав мене усю. Я зрозуміла, що залежна ним, що я хочу чогось більшого, ніж просто дотики.