Білл / Bill

Білл

Декілька місяців до того.

В моїй крові закипає лють, яка наштовхує мене вбити Ная. Їдучи на перевищеній швидкості до квартири цієї клятої собаки, я згадую всі події вчорашнього вечора. Я приїхав у будинок із Томасом, адже був відсутній з братом три дні. Чорт! Я попереджав її, що Най дебіл і щоб вона з ним не спілкувалася?! Так, холера, я попереджав, а вона вирішила зробити по-іншому! Коли я зайшов у кімнату, то її зап'ястя були прикріплені мотузками до ліжка і виднілися сліди від мотузки. Вона була оголена, а рот закритий скотчем. Я в ступорі глянув на цю картину і не знав, що мені робити. Чорт, хто посмів вчинити це із дівчиною?! Я кинувся до ліжка і на простині була кров.

-Чорт... - все, що зміг вимовити я.

Вона мугикала та хотіла щось сказати мені. Я постарався акуратно зняти скотч із рота, аби їй не було боляче. Її очі були червоні від сліз і я задумався, скільки вона так пролежала? Всі ці три дні? Я відкинув цю думку, бо мені стало погано.

-Білле, вибач..- шморгає носом. - Це я винна, я... Ти казав мені, що Най...

-Це Най зробив з тобою?! - заверещав я.

Почувши це, я впевнений, що мені буде все одно помре він чи ні, але я зроблю все, щоб з нього живого місця не залишилося. Я розв'язав їй зап'ястя і побачив, що вони всі у крові та синцях. Та чорт! Все її тіло у гематомах!

-Що він... Що він зробив із тобою? - питаю я.

Закривши очі, вона почала сильніше плакати та обійняла мене, зариваючись лицем у груди.

-Білле... - здригаючись від сліз почала вона. - Н-най... Він...

-Він зґвалтував...

-Так. - перебиває мене.

Моє тіло миттю вспалахнуло люттю. Взявши її на руки я вирушив у ванну кімнату. Поставивши її на холодний кахель я вже відчував, як ламаю кістки цьому виродку...

-Тобі потрібно у душ, а пізніше у лікарню. - кажу я.

-Ні, прошу, - молить вона. - Не в лікарню, я не хочу...

-Цей... Ідіот... Нашкодив тобі, тому ми маємо поїхати у лікарню. - стримуюся я.

Вона заперечно хитає головою та ступає до душової кабіни. Виходжу із кімнати та вирішую, що потрібно одяг, щоб вона змогла одягнутися. Я не залишу її ні на секунду, до завтрашнього дня... Я не в собі від лютті! Якщо я не вб'ю Ная, то мені місце в психіатричній лікарні. Я вб'ю його. Ще трішки, потерпи Білл, і ти вб'єш Ная.

Так! Я вже біля багатоповерхівки, де живе цей дебіл. Припаркувавши машину, я за мить опиняюся біля дверей його квартири і не почекавши, поки хтось відкриє я заходжу усередину. Музика, запах трави - типовий аромат у цій квартирі. У гостинній я побачив Кемерона, Джека ... І Ная.

-Еванс! - вітаються до мене. - Для ввічливості попередив би, що прийдеш.

Я не зважав на те, що вони говорять. Повільно підійшов до дивану і схопивши бутилку горілки, випив. На мене здивовано та з страхом поглянули. Розмахнувшись, кинув бутилку об стіну і, дівчина, яка сиділа на колінах у Джека злякалася. Я нахилився до Ная, який нервово оглядав мене, ніби я псих.

-Ну, що робив всі ці три дні? - питаю я, стримуючи гнів.

-Ти про що? - здивовано дивиться він.

Я хихочу та оглядаю всіх у цій кімнаті. Я справді їх налякав? Чи вони не бачили такого Білла поряд з собою?

-Вирішив погратися? - стискаю кулак я. - Що ж, пограємося.

Я вдаряю його у щелепу і чую зойкіт дівчини. Кемерон та Джек піднялися із дивану та ступили до мене, щоб захистити Ная, але вони не знають, який я злий. Я вб'ю і їх, якщо спробують завадити мені. Потягнувши Ная та скинувши його із дивану, вдарив ногою у живіт і той скрутився у клубок. Мене відтягнули та притиснули до стіни тримаючи мої руки, я бачив, як Най повільно піднявся і, як з його рота витікала червона кров. Мені було приємно бачити його таким.

-Ти про це... - хихоче він. - О, я трахнув її декілька разів! Я думав, що вона померла, але вона лише знепритомніла від болі, яку я їй завдав.

Я виривався, але мене тримали Кемерон та Джек. Ще одне слово і я переламаю йому кістки.

-Ти ж знав, що вона незаймана? - єхидно усміхається Най. - Але їй сподобалося, чи не так?

Все-таки я вирвався та кинувся на нього, ударив декілька разів, поки мені не завадили. Я переключився на Джека та ударив його і той впав. Кемерон шоковано поглянув на мене та піднявши руки, відійшов від мене. Повернувшись до Ная, який спльовував кров, я підняв його за футболку та глянув на нього.

-Ти зробив велику помилку, Нає. - спокійно говорю я.

-Так, справді. - бурно дихає він. - Треба було її витрахати до смерті.

Я ударив його, а після ще раз і ще. Мені ставало легше і я не зупинявся навіть тоді, коли відчув хрускіт. Здається я зламав йому ніс. Він знепритомнів, тому я ударив його ногою у живіт і пізніше почув хрускіт кісток у руці і самовдоволенно усміхнувся. Повернувшись, я зустрівся із Кемероном, який зі страхом оглянув мене, але нічого не вимовив. Якщо він помре, то я буду найщасливішою людиною. Вийшовши із квартири та зустрівши жінку, яка злякано подивилася на мої руки, які були у крові, але не моїй...

Вибачте за маленьку главу. Наступні будуть більшими та цікавішими. 🙂❤️(і, як завжди, не забувайте оцінювати і коментувати). 🐰💟