Білл / Bill

Білл

Рік до того.

-Білле, ти засмучуєш мене. - каже батько, сідаючи на шкіряне крісло у своєму кабінеті. - Як тобі тільки у голову прийшло - відмовитися піти на весілля Евана!

Розглядаючи свої нігті я слухаю монолог батька, адже мені все одно, що він говорить. Еван Роджерс мені нічого не сказав про мого біологічного батька, але я впевнений, що він знає бодай щось. По його лиці це було видно. Він весь посивів, коли я запитав про батька. Мого справжнього батька.

"Думаю, що твоя мама не хотіла, щоб ти дізнався про свого біологічного батька, якщо тобі досі це не відомо. " - сказав Еван.

Та як цей ідіот посмів згадати мою матір?! Всі друзі батька - ідіоти. Вони слухають всі його команди, як сторожові собаки. Не дивно, що Роджерс не сказав мені про батька. А після мило запросив мене на своє весілля! Він тупіший за мого батька. Я сказав, що не прийду, бо так і буде. Мене ніхто не змусить прийти туди та ще й у костюмі. Востаннє одягнений у костюмі я був на похоронах. Найгірший день у моєму житті.

-Що ж, ти підеш до Еванса попросити вибачення за те, що поводився як сволота і приймеш запрошення на весілля. - перериває мої роздуми тупий баран.

Я підіймаю погляд на нього та роздумую чи він не жартує. Чорт, не жартує.

-Я не піду на весілля, а тим більше вибачатися. - спокійно мовив я. - Ти сам у цьому винен, бо не позволяєш мені дізнатися про біологічного батька.

Він зареготів та пройшовши до мене повільним кроком, зупинився позаду. Моє тіло напружилося, я вирівняв спину та глянув прямо перед собою. Тяжкі руки батька лягли мені на плечі та зжали їх.

-Білле, не виводь мене із себе, - шепоче мені він. - Тобі не десять років і карати я тебе не буду. Ти зрозумів?

Я кивнув, але цьому бісовому сину не сподобалась така відповідь. Обійшовши стілець, на якому сиджу я, він різко підняв мою голову за підборіддя та змусив глянути йому у очі. На правду, я думав, що він ударить мене.

-Я не почув відповіді. - гарчить батько.

-Так, я зрозумів.

-І що ж ти зрозумів? - питає він та відходить на крок від мене.

-Що ти не будеш бити мене, як десять років тому через те, що я ношу твоє прізвище. - піднявшись із крісла я пройшов до дверей, але не встиг відчинити їх.