Білл / Bill

~ ГЛАВА 16 ~

-Ти знову проганяєш мене. - швидше всього це не питання, а констатація факту.

Схопивши свій телефон та засунувши його у кишеню джинс, прямую до дверей, які ведуть на коридор. Чую, як ричить Білл та усміхаюся сама собі. За мить я повернута до нього та схиляюся на двері. Він поставив руки по обидві сторони від моєї голови та облизав свої спокусливі губи.

-Ні, я не проганяю тебе, але чи не потрібно тобі в університет? - запитально підіймає брову він.

-Так, потрібно. - киваю я. - Але я хотіла піти на другу пару, адже думала, що тобі потрібна допомога. Ти ж хворий.

Білл мило посміхається і я неможу стримати усмішки. Його ямочки так привабливо дивляться. Так і хочеться поцілувати, але я не зроблю цього.

-Я сам впораюся, все ж великий хлопчик.

-Великий хлопчик із дитячим характером. - показую язика. - Доречі, мене сильно цікавить, який у тебе зріст?

-Метр дев'яносто чотири.

Я широко відкриваю очі та охкаю, прикриваю рот рукою. О. Боже. Мій! Він це серйозно? Господи, він просто... Він велетень! Я... Я думала у нього... Менший, хоча б на два сантиметри. Білл скривився та відвів погляд убік. Його скули напружилися і я зрозуміла, що він зніяковів. Невже йому незручно говорити про свій зріст? Чи моя реакція призвела до цього?

-Ей, ти чого? - питаю я повертаючи його за підборіддя до себе. - Вибач, просто я думала, що ти не настільки... Високий.

-Нічого, мені це всі кажуть.

Білл відійшов від мене та попрямував у сторону полиць із книгами, я за ним. Він щось шукав на п'ятій полиці зверху, але я не бачила, що саме, бо він загороджував собою вигляд на книги. Повернувшись до мене, він змусив мене захихотіти, бо на ньому були окуляри. Він закотив очі та витягнув одну із книг. "Великий Гетсбі". Впавши на ліжко та ігноруючи мою присутність, почав читати книгу. Все ж, хочу відмітити, що окуляри йому личать.

-Ти дуже привабливий у цих окулярах. - признаю я. - Навіть не знала, що у тебе проблеми із зором.

Білл підняв погляд на мене та з гуркітом закрив книгу від чого я здригнулася. Він самовдоволенно усміхнувся.

-Отже, я зрозумів, що ти залишаєшся зі мною?

Я киваю та невпевнено ступаю у сторону ліжка, на якому вмостився Білл.