Білл / Bill

~ ГЛАВА 27 ~

Я зайшла у свою квартиру через чотири години, після того, як була у будинку Джоя. Ми трішки випили алкоголю перед грою в карти і яка ж я була щаслива, коли програв Ніл. Ну не в тому сенсі.. Тобто... Я просто не бажала танцювати на столі, тому зраділа, що цього робити не буду. Було смішно дивитися, як Ніл танцює. Та ще й п'яний. Включивши світло, впала на диван і глянула на екран мобільного. Я зразу ж злякалася, коли побачила неприйняті дзвінки від Білла. О боже! Чому він телефонував? Мені варто перетелефонувати йому? Ні. Виключивши телефон вирішила, що мені потрібно у душ. Зайшовши у ванну, я без роздумів зняла із себе одяг і включивши воду, встала під неї. Гаряча вода полилася моїм тілом і розслабляла мої м'язи. У моїй голові багато думок, які просто не дають спокою і від того у моєму животі тугий вузол, який змушує мене нервувати. Але через що? Так, він мені зателефонував... Чого йому потрібно? Може він випадково подзвонив?

"Цілих три рази? Сью, не бреши собі!"

Справді, ніхто помилково не телефонує три рази. А може щось сталося? Дідько, виключивши воду, потягнулася за рушником та закрила ним своє тіло. Відкривши шторку, я підійшла до дзеркала і глянула у нього. Бліде лице, яке я зустріла у дзеркалі змусило мене злякатися свого відображення. Відколи я настільки жахливо виглядаю? Чи я завжди так виглядаю? Видихнувши, опустила свій погляд у раковину. Включивши холодну воду, промила лице. Коли я підняла погляд у дзеркало знову, то жахнулася і зойкнула. Швидко повернувшись у сторону дверей, я схилилася на раковину і зустрілася із каро-зеленими очима. Що він тут робить?

-Я-як...як ти сюди зайшов? - питаю, заїкаючись.

Білл дивиться на двері біля себе, а за тим на мене.

-Через двері, як усі люди.

-Я маю на увазі, як ти зайшов у квартиру? - питаю я та зразу ж б'ю себе по чолі.

Я не закрила двері. Ось, як він опинився у моїй квартирі. Він ступив крок до мене, а після зупинився і я спокійно вдихнула повітря, поки у мене є ще можливість.

-Я... Хочу поговорити. - каже Білл, розглядаючи моє тіло.

Закриваючись рушником краще, шкодую, що він такий короткий.

-Про що?

-Про те, що сказав тобі. - пояснює Білл.

Він ступає ще крок і моє серце починає шалено битися. Прошу, ні, ні! Тільки не це! Потрібна дистанція. Мені потрібна велика дистанція, бо відчуваю, що не втримаюся. І не знаю в чому саме. В тому, щоб поцілувати Білла чи щоб розплакатися, бо мені боляче.