Білл / Bill

~ ГЛАВА 38 ~

Сьюзен.

-Щ-що? - заїкаюся я.

У мене відняло дар мови і я просто дивлюся на Білла в очікувані пояснень, але він лише дивиться на могилу.

-Так, я вирішив розповісти тобі про себе остаточно все... - скуйовдив волосся він.

Подув сильний вітер і з дощем це не дуже приємне відчуття, але зараз чомусь я не відчувала холоду. Мене пронизав біль за Білла і те, що він втратив найдорожчу людину у своєму житті.

-Я збрехав тобі на рахунок матері, бо не люблю розповідати про це...

Не даючи можливість йому сказати до кінця, обіймаю його та пригортаюся. Він також мене обіймає і його холодні долоні зупиняються на моїх плечах, але я ще досі не відчуваю холоду, навпаки, я відчуваю тепло, яке відходить від Білла. Він від'єднався від мене та скинув із себе шкіряну куртку. Пам'ятаю, як подумала, що йому не буде пасувати шкіряна куртка. Так от, я помилялася. Накинувши мені її на плечі, він повів мене до машини. І це було доречно, адже дощ посилився, а Білл ще й у самій футболці. Сівши у автівку, він зразу ж завів двигун та ввімкнув пічку, щоб було тепло.

-Тепер ти знаєш про мене все. - каже Білл, кинувши на мене швидкий погляд.

Я кивнула і решту дороги до мого будинку ми їхали у мовчанці.

***

Сьогодні було вирішено, що я не піду на обідню перерву, а зате - прийде Білл. Читаючи книгу, краєм ока дивлюся чи не побачу я його і все ж таки побачила. Він сердито зайшов у крамницю щось бубнячи під ніс. Я усміхнулася та відклала книгу, а він тим часом кинув пакети із китайською їжею на стіл. Вмостившись в кріслі, він почекав, поки я підійду до нього і я це зробила. Білл схопив мене за руку та вмостив на своїх колінах. Його губи накрили мої і він обійняв мене за плечі. Це був дуже власницький поцілунок і я либонь хотіла спитати, що сталося, але він сам почав розмову.

-Ненавиджу Деррела.

Я захихотіла та почала відкривати пакети із локшиною, Білл за цим наглядав.

-Він казав передати тобі запрошення на вечірку, - повідомляє він. - Але ти ж не підеш, правда?

Помічаю, як Біллова рука стискає моє коліно і в мою голову приходить думка, що можна пожартувати.

-І чому ж? - питаю. - Мене запрошено і я з радістю піду.

Він супить брови та червоніє, а я й далі продовжую свою промову.