Білл / Bill

~ ГЛАВА 22 ~

-То ми їдемо у лікарню? - питаю я, коли ми сідаємо у машину з Біллом.

-Так.

У салоні машини ще тепло і мене це сильно радує. Білл включає радіо, але не дуже голосно та протягує мені цукерку.

-Сподіваюся, що ти полюбляєш солодощі. - усміхається Білл і я бачу ці самі спокусливі ямочки.

-Так, дякую.

-Немає за що, малюк. - заводить двигун.

-Чому саме "малюк"?

Білл торкається свого підборіддя, знизує плечима. Я з'їдаю цукерку та витягаю телефон, дивлюся на годину та повідомлення від батьків. Я хмурюся, бо вони далі пересилають гроші на мою карточку. Я казала, що я маю роботу і мені підходить зарплатня, але батьки казали, що зайві гроші ніколи не завадять. Подякувавши, я відклала телефон і побачила усмішку на лиці Білла.

-Що? - скривляюся я.

-У тебе такі щічки, коли ти хмуришся. - хихоче він і я усміхаюся.

-Коли ти хихочеш, то у тебе спокусливі ямочки. - кажу я і Білл єхидно дивиться на мене.

-А що ще спокушає тебе?

Я випрямляю спину та дивлюся на дорогу. Блін. Треба було промовчати, бо тепер я змушена буду йому розповісти. Знаючи Білла, то я впевнена, що він змусить мене дати йому відповідь.

-Ну-у? - нетерпеливо протягнув він.

-Ти і є спокуса, Білле... - червонію я.

Він хихоче та зупиняє машину біля місцевої лікарні.

-Почекай тут, бо я нехочу, аби ти ходила по лікарні, - каже Білл та додає. - Зі мною.

-Чому?

-Там багато чоловіків, які б розглядали тебе.

Я хихочу, закриваючи рот рукою, щоб зупинити сміх.

-Білле, ти затятий власник. - говорю крізь сміх я.

-Тільки я можу роздягати тебе поглядом, ясно? - він гримнув дверима і я наглядала за тим, як він ішов, оглядаючись.

Пройшло двадцять хвилин і я вже прослухала декілька пісень улюбленої групи Білла, переглянула стрічку новин у Facebook і продумала плани на завтрашній день. Словом, мені було не цікаво сидіти у машині одній. Із лікарні вийшов Най. Під його оком синець, а на носі пластр. Стоп... Це ж... Це ж не Білл його так? Ні. Але чорт, у Білла також синець під оком...