Білл / Bill

~ ГЛАВА 31 ~

-Отже, ти із Лондона, Білле? - запитує вкотре мама.

Йому влаштували допит за вечерею і я, поки поїдала курятину, рятувала Білла, як могла. Я відчувала, що він нервує і, коли тема трішки зачіпала його, то я переводила її. Це стосовно батьків, бо у батька з ним проблеми, а про матір мені відомо не багато. Думаю, що йому не приємно говорити про неї, тому переводжу тему.

-Так... - коротко відповідає Білл.

-Мамо, а хто прикрасив ялинку? - питаю я і стискаю руку Білла, яка лежала на його коліні.

Він розслабився та легенько мені усміхнувся.

-О, це батько, - мовила мама. - Він сказав, що цього року потрібно зробити виняток і відмінити традицію.

-О... - на все, що спромоглася я.

Завершивши вечерю, ми допомогли мамі помити посуд... Вірніше я, бо батько вирішив поговорити із Біллом, що мені трішки не сподобалося. Думаю, що він справиться. Та й мій батько не жорстокий, від дуже добрий. Я поверталася на кожен шум, який відлунювався від гостинної і моя підсвідомість говорила, що мені потрібно зайти глянути чи з моїми найдорожчими чоловіками все добре.

-Сью, не переживай, - усміхається мама. - Твій тато не вб'є його, а лише поговорить.

Невже так помітно, що я нервую? Я усміхнулася та продовжила миття посуду.

-Він виглядає хорошим. - каже мама і я зупиняю свою роботу, переключаюся на неї. - Якщо чесно, то перше я злякалася...

Мама відвела погляд. Напевно їй соромно казати це мені.

-Через ці його татуювання, але він так дивився на тебе щоразу, коли ти хоча б слово вимовиш. - її очі засяяли і я зразу ж прийнялася обіймати маму, яка випустила сльозу. - Ти виглядаєш такою щасливою, Сьюзен. Я так рада за тебе.

-Ну, ти зараз змусиш і мене заревіти. - сміюся я і мама від'єднується від мене.

Витерши кутики очей, вона засміялася також. Почувши знайомий кашель, який давав зрозуміти, що батько зайшов на кухню.

-Ми не вчасно? Тут жіночі плітки?

Тато проходить у кухню, а Білл залишився стояти на місці. Він не знав, що йому робити і просто розглядав мене, в надії, що йому можна буде втекти звідси.

-Доню, ідіть відпочиньте.- звертається мама і я киваю.

Білл полегшено опускає плечі і швидко ступає за мною, коли я виходжу з кухні. До кімнати ми ступаємо в мовчанці на відстані один від одного, на скільки позволив нам простір на сходах та у коридорі. Відкривши двері, Білл пропустив мене у кімнату, а за тим зайшов сам, закриваючи двері. Сівши на ліжку та звісивши униз ноги, видихнула. Білл зняв із себе кофту та скуйовдив своє волосся. Підійшовши, вмостився на ліжку так само, як і я.