Білл / Bill

~ ГЛАВА 36 ~

Зупинивши машину біля багатоповерхівки, виходжу із неї. Зразу ж біля мене зупиняється чорна автівка Білла і він, закривши з гуркітом двері, рушив до мене. Я не зважала на нього та лише швидким темпом попрямувала усередину, а за мною Білл, не відстаючи. На мить я згадала те, як ми ще зранку заходили у мою квартиру. Він допоміг мені із валізами, а за тим ще залишився на трішки. Я лежала головою на колінах у Білла, а він сидів на дивані, ми розмовляли на рахунок того, що кукурудзяні пластівці можна також попоїсти на вечерю, як саме і на сніданок. Білл сказав, що якби полюбляв їх, то переважно їв би на вечерю, аніж на сніданок. Я здивувалася цьому, адже переважно їх їдять на сніданок. Він сказав, що сніданок у нього починається з кави і деколи з пончиків, туди б не входили ще й пластівці. Коли я сказала, що можна замінити пончики на пластівці Білл скривився та сказав, що тоді б у нього був найгірший ранок. Ми почали сміятися з цього. А зараз, я посварилася з ним знову... Я так сподівалася, що це не повториться. Відкривши двері та пройшовши усередину, поглядаю назад, щоб упевнитися, що Білл зайшов за мною. Не знаю навіщо я його впустила, це було безглуздо з моєї сторони.

-Сью... - тихо мовив він. - Я не хотів тобі цього казати...

-То чому сказав? - без емоцій питаю я та знімаю із себе взуття.

Ступаю до ванної, де промиваю лице холодною водою і зустрічаюся поглядом у дзеркалі із Біллом, який стоїть у дверях.

-Не знаю, хотів розізлити тебе чи може образити...

Усміхнувшись від іронії його слів, прямую до ліжка і впавши на нього, втуплююсь у стелю. Я зрозуміла, що хочу аби він був тут, лише щоб упевнитися, що він не з дівчиною і не п'яний. Я дуже образилася на нього, але мені спокійніше, коли він поруч. Піднявшись на ліктях, оглядаю Білла, який тримає у руках коробочку обгорнену у пакувальний папір.

-Це твій подарунок. - пояснюю я.

-Не хочеш зі мною відкрити?

Я дивлюся на коробочку у руках Білла, а після на нього.

-Зрозумів. Гаразд, відкрию удома...

-Та ні. Давай разом. - відповідаю я і на його лиці появляється широка усмішка.

Він вмощується на дивані та кличе мене до себе. Піднявшись, підходжу до Білла, який вказує на своє коліно. Відчуваю себе ніяково, але все ж вирішую, що місце біля нього краще. Сівши на диван, змушую не підводити свої очі вверх, щоб не бачити вираз обличчя Білла. Він розгортає пакунок та розглядає коробку, де описується товар.