{ Недосяжний }

{Розділ 28}

Проснувся я блище до обіду Хатаке не було в кімнаті але лежала його книжка значить він або в бібліотеці ну скорше всього в кабінеті. Я скоро пішов в душ і спустився до Какаши в кібінет. Коли я зайшов він сидів і щось робив на комп'ютері. Я тихо до нього підійшов і впустив руку йому в волося.
-Хух, нащо так лякати?!
-Я не хотів. - зробивши миле лиско я сів до нього на коліна. Він стягнув маску і поцілував мене. Крли ми відірвалися один від одного то він пене трохи посунув, точніше пересадив з двох колін на одне і заліз дальше в роботу.
-Так не цікаво. - я фиркнув і зліз з його коліна але мене зупинила рука.
-Ти куди? - він подивився на мене але дальше щось робив мишкою.
-Зьиратися треба.
-Куди?!
-В тюрьму. - Хатаке на мене подивився дивним поглядом.
-Ку...куда?! - я бачив через маску що губи відкрились щоб щось сказати але знов закрилися.
-До Орачімару.
-Вечір все рлзкажеш!
-Добре, а зараз я йду бо не хочу запізнитися.
Я скоро поїв рамен. І кухара як завжди мене пробував нагодувати нормальною їжою але не вийшло. Ніколи не проміняю рамен навіть на їжу цього кухара, хоть вона тоже дуже смачна.
  Вдягнув я сірі штани з цепками, чорну кофту з надписю «this life is reconciled», чорні кроси наверх кожинка і лук я закінчив срібними круглими окулярами. Розтріпав волося, напиши кався любимими духами і вийшов з особняка. Сів на мотоцикл і направився в одну з западнів нашого міста.
Доїхав я досить скоро і мене без проблем впустили. Я зайшов в кімнату для зустрічів і через п'ять хвилин туди зайшов чоловік похожий на змію. Я думав він буде виглядати гірше але нє. Волося также блестить, форма показує його тіло і йде йому і сам він виглядає не потрьопаний.
-Ну привіт, Наруто. - він майже прошипів і сів за стіл на іншому кінці напроти мене.
-І тобі не хворати. Бачу тобі тут нормально.
-Ну як сказати. Ліпше було коли на волі, хотя і зараз нормально. - він ухмильнувся і пт я гнув я. - Розказуй, що в тебе і як. Все-таки мені цікво.
-Хех, цікво звісно. - я усміхнувся але все почав розказувати з самого початку а коли дойшов до вересня він мене зупинив.
-Стоп! Ти вже другий курс?
-Ем, ти того чи що?
-Стоп! Якщо другий курс то вже тобі двадцять а якщо двадцять то з чотирнадцяти пройшло вже п'ять років! Сука я тут сиджу п'ять років!
-Ну, не розстраюйся тобі ще трохи. Майже все своє житя цеж взагалі мало.
-Добре тобі казати, живеш вот як а я ще два місяця твого дитя не почув а я тут сиджу нічого не роблю!
-Все тихо тихо. Давай без істерик, сам винуватий що пожиттєво маєш. Так вот...Я зустрів Какаши ну і внас все закрутитися і зараз ми в стосунках і живемо разом.
-Кх, ти зустрічаєшся з хлопцем?
-Ну так вийшло я не винен. - я невинно подивився на ту змію а він просто узмтльнувся.
-Я так зрозумів ти пасив? - він ще більш довольно ухмильнувся і подивився мені прям в очі.
-Та, і це тебе не стосується. І взагалі занадто я добрий щось.
-Доречі я тоже це замітив. Розклеюєшся, треба було де рік пожити в мене то робиш не рознюнявся.
-Ага, звісно. Яб зараз лежав десь непонятно на якому кладовищі бо якийсь твій експеремент вийшов з під контролю. - він закотив очі.
-Ойойо, все ти надоїв. - він відкинув я на кріслі і щось походу почав згадувати.
-А ти чим тут страдаєш? - він сів рівно і вздихнув.
-Працюю, сварюся, їм ходжу до психолога і психіатра.
-Ну тут нічого дивного. І що допомагають?
-Вроді, але я дальше хочу крові, криків і так дальше ти добре знаєш але вже не так як колись.
-Ну то дуже добре. Можливо якщо вилікуєшся тебе передивляться і відпустять.
-Можливо. - він ухмильнувся і ліг на стіл.
Ми ще досить довго сиділи і говорили на якісь непонятні теми а потім час відвідування закінчився і я поїхав. Хоть перед виходом почув тихий шепіт чи шипіння.
-Заходь частіше, я вже не такий психопат...- я нічого не відповів просто вийшов і за ним зразу зайшли і поведи в іншу сторону.
По дорозі до дому в мене в голові кріпилися його слова «Заходь частіше, я вже не такий психопат...» можливо, незнаю як вийде. Хотя він реально більш тверезо дивитися на все бо ще тамтого року я не міг нормально з ним говорити і ми побули разом тільки годину може трохи більше а зараз майже чотири. Всетки я почав оплачувати його лікування і напевно вони якось зашивилилися і хоть щось роблять а не як колись приводять стоять над ним ставлять галочку і відправляють назад.
Доїхав я досить скоро і зразу пішов в кабінет де ще дальше сидів Хатке мені сказала прислуга.
-Ну нарешті я тебе зачекався!
-Хм, ти це сказав коли дальше дивився в монітор. Ясно як ти скучав. - я обернувся спиною до нього і почув як б мене онямають за талію.
-Не будь букою. Я тебе люблю ж. - я поняв що він усміхається тому тоже послабився.
Ми пішли в нашу кімнату і лягли на ліжко. Ну він ліг прямо а я на його довіт і він гладив моє волося.
-Рохквжи про своє житя бо я багато чого незнаю.
-Ну, до чотрьох-п'ятьох все було добре але потім мою маму вбили і тато почав пити. Там і піднімати на пене руку. Я ніколи йому не перечив але серівно получав. То на мілі секунду запізнився то занадто довго в нього на очах, то занадто голосно дихаю і так дальше. Потім він помер від пере дозування а мене забрали в дит будинок. Прожив я там дость довго але потім мене всиновив Орачімару.  Він виявився психопатом і ставив опти над людьми, і мною. Але заставляв дивитися як він робить больно іншим. Він мені був бридкий але одночасно і світлом. Він дозволяв мені все, ходити в школу спілкуватися з людьми, підтримував мене в мої починаннях але часто зривався.  Коли мені було чотирнадцять його забрали в плліцію а потім мене знов в дитячий будинок. Там я познайомився з трьома хлопцями і ми троє типу дружили але дружба була в мен е фотки з Гаарою. Ми дає почали займатися гонками а коли випустилися з дит будинку то зняли собі квартиру і жили. Але весною, це був кінець травня він розбився на смерть. Для мене це було дуже тяжко але Дей мені дуже допоміг.
А потім я переїхав почав більше видавати гонкам і почав ходити до психолога він в якійсь мірі мені допоміг. Доречі перестав я до нього ходити на кінці його літа. А осінь з'явився ти. - я вздихнув і прожив в одну секунду всі моменти. - А в тебе яке житя?
-Хех, ну слухай. - я почув що він більш нервно почав трос ти мож волося. - Я див спокійним житям жити але без мами я її ніколи не бачив. Все було достт нормально але коли мені було тринадцять тато зробив суітсит і мене забрали до себе батьки Рін. Я переживав це дуже довго і тяжко але навчився контролювати емоції. Я став більше спілкуватися з Дівчиною і її другом Обіто потім ми теж стали ліпшими друзями але серівно підказували один одного так ще досі є. Ну вот, в шістнадцять я з'їхав від них і заробляв сам. Поїм на кінці школи я почав думати гад своєю фірмою але пліс я не міг ніяк реалізувати. Потім я Рін і Обіто поступили в один Універ і почали думати над тим як реалізувати мою фірму і її реліз вийшов в мої двадцять один а і мої двадцять три вона взлетіла. Ми дуже були засливі хоть і зараз раді що моя фірма розвивається   А того року мене попросили другим курсам викладати економіку я і погодився зустрів тебе і почав без меж тонути в тобі.
Я піднявся до ньооо і ми обнялися так і заснули. Хоть перед тим ше довго обговорювали багато ситуацій з нашого житя. Всетака в Хатаке не просте житя але вот він на вершині. Я дуже радий га нього. І за себе і за нас.
Вде прям вирубився я тільки годинка дванадцята але заснув дуже солодко.
—————————-
Я постараюся сісти за нову історію але щось немаю надхнення💔
І вибачте за відсутність🧸