Кохання у часи зомбі-апокаліпсису

Глава 9. Безпека

Пролунав швидкий та безперервний стукіт.

Він був занадто гучним, тому Герміоні хотілося, щоб він припинився, доки вона не зрозуміла, що це звук циркуляції її крові. Решта звуків були приглушеними, наче до її голови прив'язали подушку. Вона точно відчувала цю важкість. Герміона не могла поворухнутися, не могла бачити, але це було тому, що її очі були закриті.

Що ж, це легко виправити. Герміона відкрила їх.

Вибухова хвиля відкинула її на значну відстань від кімнати сканування, майже на півдороги до сходів, на яких вона стояла декілька хвилин тому. Частина стелі в коридорі була зруйнована прямо перед МРТ-кабінетом. Світлові панелі вимкнулися, та, інколи мигаючи, звисали до низу оголеними шнурами. У навушнику почулися голоси. Вона ледь могла їх розібрати, але це краще, аніж глухота. Тремтливою рукою вона торкнулася вологих вух. Їй не потрібно було дивитися на руку, щоб зрозуміти, що вона вся в крові. 

Міра лежала недалеко від МРТ-кабінету. Герміона впізнала її синьо-червоні кросівки.

— Міра, — прохрипіла Герміона. Її застелені сльозами очі ледь сфокусувалися. Вона примружилася, струшуючи пил, кров і останки плоті зомбі. Її зір відновився. Вона подавила схлип, коли побачила метровий шматок металу, який майже розсік голову Міри. Чаролікар лежала на спині. У неї сіпалась права рука.

Вона жива! Це була надія. Так. Міра Хан була живою, у неї є плани, їй лише двадцять два роки, вона хотіла відучитися на майстра по зіллям в Академії Чаролікарів. Її рука рухалася, а це означає, що з нею все буде гаразд. Вони заберуть її додому та вилікують.

Герміона зрозуміла, що її паличка зникла. Із запізненням на неї рухнула паніка, а разом із нею інші розуміння. Вона подивилася вниз на свої ноги та побачила, що з її лівого стегна стирчало близько десяти сантиметрів болту зі сталі. Тканина штанів нижче була розірвана шранпелем, і зараз вона лежала серед своєї крові, яка продовжувала витікати.

Справді, найкращі плани.

Вона сіла, пхикаючи від болю, та прийнялася водити руками по підлозі, у спробах віднайти свою паличку. Вона могла бути будь де між дверима кабінету та місцем, де вона зараз лежить. Скоріш за все, руки були перемазані кров'ю, але їй стало легше, коли її пальці стиснули паличку. Герміона на мить задумалася, чи потрібно витягати болт із ноги, але вирішила, що не варто. Замість цього вона перевернулася на живіт, відкрито схлипуючи від болю, та почала повзти в сторону Міри. Герміона проповзла близько трьох метрів, залишаючи за собою широку кров'яну пляму, перш ніж у неї запаморочилось у голові. Вона притиснулася щокою до передпліччя та зосередилася на диханні. Бажання блювати було сильним.