Кохання у часи зомбі-апокаліпсису

Глава 7. Добрі наміри

Все ще в піжамі, Герміона подула на свій чай, тримаючи шлях до маленького саду позаду будинку. Чаролікар Міра Кхан з усіх сил старалася виростити там чарівні трави, але земля була занадто глиняною. Герміона хотіла провести пару хвилин в тиші, сидячи на сходах і роздивляючись свої поношені домашні капці, а потім задивитися на схід сонця.

Коли вона дійшла до сходів, то була здивована побачивши там босого професора Йошиду, який був вдягнений у білий халат, під колір волосся. Його очі були закриті, а губи повільно рухалися, неначе він шептав молитву. Думаючи, що він скоріш за все хоче побути на самоті, Герміона вирішила повернутися до будинку, але професор Йошида повернувся і поклонився їй.

— Привіт, Герміона.

Герміона залишила свою чашку на сходах та вийшла привітатися із ним.

— Доброго ранку, професор. Ви рано прокинулись.

Він по-доброму посміхнувся.

— Я дещо роблю, — він простягнув дві маленькі дерев'яні дощечки, на яких Герміона помітила двох гравірованих коней, обрамлених красивою хитромудрою японською каліграфією. — Я роблю Ему для Гаррі Поттера та команди, — пояснив Йошида.

Герміона розуміла, що зараз було не надто розумно приймати все близько до серця і відчувати тривогу, через те, що трапилось (або все ще відбувається) з Гаррі та сім'єю Візлі. Герміона ніколи не драматизувала. Це добре, тому що, швидше за все, вона і хлопці не дожили би до четвертого курсу в Гоґвортсі. Їй вдавалося відсувати свої страхи на другий план, до того моменту, як вона залишалася сама та могла піддатися паніці від думки про втрату Гаррі. Наслідками такого відсування страхів стало те, що, коли хтось неочікувано нагадував їй про них, це вибивало землю у неї з під ніг, і їй були потрібні деякі зусилля аби повернутися до норми. Іноді їй це не вдавалося. Це був такий випадок.

У горлі став ком, коли вона взяла від Йошиди одну з маленьких дощечок і провела великим пальцем по гравіюванню.

— Що це таке? — прошепотіла вона, боячись, що голос здригнеться, якщо вона буде говорити голосніше.

Йошида на мить задумався, згадуючи, як відповісти на англійській.

— Це синто, — м'яко продовжив він. — Я написав бажання, щоб Гаррі Поттер повернувся додому. Щоб вся команда повернулася. Сьогодні. Цілими та неушкодженими. Щасливими. Я попросив про це камі, бачиш? — зільєвар провів зморщеним пальцем по надпису. — Камі це... — він обвів рукою сад, показав на сусідні тераси та будинки, подивився на небо, широко розкинув руки. — Все це камі. Ти. Я. Все добре та погане. Трава та дерева. Ти бачиш? — професор Йошида поклав талісман до її долоні та зігнув пільці.