Кохання у часи зомбі-апокаліпсису

Глава 18. Правила

Доки Драко взявся за свій сніданок, він вже встиг охолонути, але останнім часом Мелфой сприймав їжу, як підзарядку для свого організму, а не як щось чим можна насолоджуватися. Варто визнати, що тост був непоганим, трішки підсмаженим і хрустким, а кава, на жаль, виявилась надто солодкою. Він оглянув піднос у пошуках молока.

— Якщо шукаєш вершки, то їх зараз немає, — сказав Анатолій.

Драко поламав хліб на дві частини.

— На флотилії, де є абсолютно все, немає корів?

— Ніяких корів, — підтвердив охоронець. — Тримати скотину досить проблематично. Проте є багато курей, — додав він, кивнувши головою на омлет.

Доки Драко їв, Анатолій стояв поруч із ним. Мелфой допив каву та поклав пусту чашку на підніс. Сказати, що він зарядився — не сказати нічого.

— Дякую. Анатолію. Саме те, що потрібно.

— Коли ти востаннє їв?

Драко замислився.

Бренді з кавою із побитої чашки. Це було останнє, що він випив на площі Ґриммо. Прикриваючи очі, він все ще відчував запах бренді, важкість чашки у руках і... те, як Герміона Ґрейнджер нахилилася над ним, зазираючи до екрану комп'ютера, як її довге волосся вибивалося із заплетеного дванадцять годин тому хвосту, а патлаті кучері лоскотали його обличчя, коли вона спохмурніла через результати моделювання РеГену. У неї не було помітних звичок, по відношенню до роботи, але були незначні — закусувати нижню губу, постукувати обгризеним вказівним пальцем по столі чи клавіатурі, коли вона старалася сконцентруватися, або те, як вона сяяла, неначе була підсвіченою зсередини у тих рідких випадках, коли дізнавалася добрі новини. Її здатність радіти могла змусити будь-кого відчути себе стомленим старцем.

— Чаклуне? — поквапив його Анатолій.

— Досить давно, — пізніше, ніж потрібно, відповів Драко.

Він струсив крихти з одягу і встав. Тепер, після відпочинку та сніданку, настав час підрахувати. Стара звичка набута за сім років ходьби до закритої школи, яка була переповнена темних ніш, з яких дев'яносто п'ять відсотків учнів бажали скинути його зі сходів. Виростаючи в таких умовах, ти навчаєшся швидко знаходити виходи. Анатолій міг здаватися велетнем із ніжним голосом, але була вагома причина тому, що він перебував у команді Онорії. Якщо стати у весь зріст, то Драко був таким же високим, хоча Анатолій вигравав у широті плечей. Те, що Драко не вистачало у м'язах, він компенсував своєю швидкістю. Хм...