Глава 16. Флот

104 11 1
                                    

Драко стояв на причалі спостерігаючи за штормом, який все наближався. Повітря було вологим та тяжким від дощу, що насувався. Перед ним розкинулося Північне море кольору обпаленого заліза.

Він спостерігав за своїми новими колегами.

Справа від нього стояв Іван у костюмі зі слизької та синтетичної тканини. Зліва Анатолій — великий, тихий і нервовий чоловік. Був і третій, сердитий та схвильований хлопець, який ще не назвався. У подібних ситуаціях будь-якій деталі були надто важливими, тому:

— Як тебе звати, друже? — запитався у нього Драко на російській.

Хлопець відкрив рота, щоб дати відповідь, але Іван його обірвав.

— Не говори з ним і не дивися на нього, — попередив чоловік.

Драко відповів із радістю в голосі:

— Я чаклун, а не Медуза.

— О, ми знаємо про чаклунів, — відповів Іван. Він харкнув на землю під ногами Драко, наче говорячи "пішов ти". Його повне лице скривилося в посмішці. — Ви злочин проти природи!

— Цей костюм — ось справжній злочин проти природи, — пробурмотів Драко англійською. Йому раптом закортіло вбити когось цього вечора. Ну, когось, хто не був живим мертвяком.

Іван пихато підійшов до Драко. Неможливо звісно, але його костюм створював більше шуму, аніж вітер.

— Що ти сказав?

Зблизька Драко помітив на обличчі Івана старі шрами над бровами, кривій ніс і деформовані вуха. А Іван вмів дертися. Йому потрібен був привід.

— Я сказав, що мені подобається твій золотий ланцюжок. Як у близькосхідної мафії.

Іван підняв руку і торкнувся ланцюжка, але, побачивши вираз обличчя Драко, він забув про свій поганий англійський і посміхнувся.

— Закрийся, чаклуне! Гадаю, тобі не варто бути таким сміливим без палички. Зачекай, доки ми не опинимося на кораблі!

Драко пропустив його погрози повз вуха.

— На вашому судні немає паличок? — запитався він, розумно перейшовши знову на російську.

На цей раз відповів хлопець без імені.

— Так. Правило Омарова. У нас багато чаклунів... і парочка відьом, — додав він із такою посмішкою, що Драко закортів скинути його з причалу. — Але ніяких паличок. Флотом керує не магія, а Олександр Омаров, — закінчив він із перебільшеної гордістю.

Кохання у часи зомбі-апокаліпсисуWhere stories live. Discover now