Кохання у часи зомбі-апокаліпсису

Глава 24. Вікна можливостей

Будинок на площі Ґриммо, 12, Лондон

Воно було єдиним — самотнє, майже смішне зомбі у червоній кофті, яке хитається. Воно почало здаватися безневинним та звичним, знайомою темою для розмови. Нешкідлива маленька дивність у зміненому до невпізнанності світі.

Але минулого тижня їх стало троє. А потім троє переросли у дюжину. Кожного дня хтось із проєкту "Різдво" залишався на горищі, записував новеньких (вони ніколи не йшли — якщо зомбі приходило, то воно залишалося) і їхню поведінку. Сьогодні була черга Гаррі. Взагалі не відбувалося нічого цікавого, крім того, що вони справді жахливо дивилися на будівлю. Мабуть, дізнаючись, де саме знаходиться вікно горища, тому що саме в цю мить двадцять пар очей втупилися саме туди.

— Нерухомість гірша за все, — сказав Гаррі, разом із Скрімджером оглядаючи зомбі, які завмерли на площі Ґриммо. Вуличні вогні давно припинили світити, але світло місяця продовжувало освітлювати їхні жахливі статури. — Гадаю, час влаштувати їм теплу зустріч. Або вбити, або розігнати.

Міністр не погодився.

— Я би не давав їм можливості. Кожного разу, коли ми виходимо із будинку, або хоча б відкриваємо двері, то чарівна вуаль навколо будинку починає мерехтіти. Так, маґли цього не бачать, але чи можемо ми бути такими ж впевненими і на рахунок чарівних зомбі?

Гаррі кивнув.

— У Гоґвортсі Герміона та Мелфой натрапили на доволі хороший доказ. Все ж таки, де ще знайдеш таке, окрім Гоґвортсу та Гоґсміду?

— Якщо до них дійде, що двері зачаровані, то вони зрозуміють, що до них можна увійти. Бар'єр не відрізнить одного з нас від одного з них.

— Або якщо вони разом спробують прорватися до будинку... — додав Гаррі.

— Вірно.

— Але як вони можуть дізнатися? — запитався Гаррі. — Для цього вони повинні зрозуміти, що і ми, і вони — чарівники, а тільки потім вони зберуться і нападуть!

— Відповіді міг дати тільки лікар Мерсер, — відповів Скрімджер.

— Ми не повинні були брати його на місію... — тихо промовив Гаррі. Не вперше він визнав це, і не він перший тримався такої думки.

— Ми, Поттере, робимо те, що повинні. Мерсер знав про ризики, і я гадаю, що Патіл добре все йому пояснила. З чим би не стикнулася рятівна команда на тому судні — це було щось жахливе та неочікуване.