Породжені ненавистю/18+

Розділ 11

Джеймс.

Сет: -Хрін ти йобаний, чому лишив мене?
Я: -В мене з'явились невідкладні справи. Ти ж не спалився там?
Сет: -Більше навіть не проси в мене допомоги.
Я: -Не пизди. Тобі це сподобалось більше, чим мені.
Сет: -Твоя дівчина дуже вродлива. В мене майже встав, чесно.
Я: -Не забувай, що на тебе чекає твоя майбутня наречена:)
Сет: -Іди нахуй, я кидаю тебе в блок.
Він не блокує, але мене смішить ця ситуація, бо він навіть не знає імені своєї майбутньої нареченої.
Дякувати Господу, що в мене не йобнутий батько, який заставляє мене одружуватись в такому віці.
Я б не пережив цього.

Біля самого будинку Кейт я вражено зупиняюсь.
Не пробую рухатись, бо в неї прекрасний слух. Я це пам'ятаю.
Вона повзе по стіні до своєї кімнати.
По стіні свого будинку, легко притримуючись за вищі виємки.
І це, бляха, дуже гаряче.
Вона ніби на зло в цих лосінах, в яких чудово видно форму її задниці.
Та блять...
В мене само собою встає.
І цього не має бути. Не від неї. Не на неї.
Кейт досягає до вікна рукою, підтягуючи свою вагу. За секунду вона сама обернеться до мене обличчям, тому я дію швидко, щоб заскочити її зненацька. Ключ засовую собі в кишеню. Рюкзак привідкриваю, щоб швидко дістати свою міні-камеру.

-Гарна робота! -гукаю, на що вона моментально реагує.
Різко обертається на мій голос.
Я впевнений, що чую її важке дихання. Не те, що впевнений. Здається, що ці подихи звучать в моїх вухах.
-Посміхнись для фото.
Вона дивується, коли я за короткий час витягую камеру і клацаю, фотографуючи її в такій позі.
Фотографія виходить з фотоапарату і я дивлюсь, чи кадр вийшов чудовий.
Справді чудовий.
Її очі на фото дещо білі від спалаху, але її обличчя однозначно можна впізнати навіть якщо бачили її тільки в соц-мережах.
-Ти не посміхнулась. Знову. -дивлюсь на неї, що саме зараз перелізає через вікно і застрибує в свою кімнату.
-Ти могла попросити в мене цей ключ. -я витягую з кишені ключ від її будинку, накручуючи його за обідок навколо вказівного пальця. -Я б тобі віддав його за хорошу послугу.
Вона прекрасно розуміє, про яку послугу йдеться.
Кейт показує мені два середні пальці, кривлячись. Поступово починаю звикати до її кривлянь. Вже лінь нагадувати їй про зморшки, які можуть появитись в майбутньому від цих перекошених губ.
-Йди нахуй і засунь свої послуги собі глибоко в сраку!
Смішненька така.
-Дякую за ключ! Я обов'язково десь завітаю до тебе в гості!
Вона грюкає вікном перш, ніж я скажу ще бодай слово. А мені було що ще сказати.
Я ж можу просто зараз відчинити двері і тишком проповзти до її кімнати.
Ніхто навіть не почує.
Я знаю кожну сходинку, що скрипить напам'ять. Знаю куди ведуть всі двері в її домі.
Але краще буде, щоб я ще зачекав. Буде краще, якщо вона весь час, що в мене буде знаходитись ключ, гризтиме лікті від переляку.
Варто було зупинитись ще тоді, коли отримав перше фото, яке може використатись проти неї.
Але я мінімальний лох. Я не готовий ще показувати всім її в такому стані. Ще однозначно не час.
Він настане.
Точно настане.
Але тоді, коли вона найменше буде очікувати цього.
Що вона відчуває зараз, знаючи, що цей псих був мною?
На її місці я б давно пристрелив себе, доки ніхто цього не бачить.
Жінкам не можна довіряти - проноситься в голові.
Ніколи.
Вони - відьми.