Породжені ненавистю/18+

Розділ 21

Джеймс.

Моя маленька, але перемога. Як же легко показувати людям лайно близьких їм людей, коли вони вірять у їх святість.

Це можна вважати найбільшим святом за останні два роки. Я не думав, що мені буде аж так приємно бачити те, що Кейт облажалась. І це навіть з тим, що я попереджав. Добре знати, що тепер вона згодна з тим, що він Страпон, а не так, як вона називала його раніше.

Її тільце розвертається в мою сторону, і вона відстрибує від вікна. Я якраз йду до неї, щоб щось зробити. Що? Не знаю. Я вперше не продумав плану, бо думав, що вона втече звідси геть, а не побіжить на поверх, де немає жодної живої душі. Вона вибрала найкращий варіант з усіх можливих.

- Я не в гуморі, - сліз немає на її обличчі, але тихий хриплий голос видає її.

- Я теж.

- Я хочу додому.

- То що тебе тримає?

Вона не сміється, але посміхаюсь я. Добре, що вона досі страшенно боїться мене. Приємно це знати.

- Ти? Я маю на увазі, що ти стоїш на шляху до виходу.

- В чому проблема оминути мене, як це ти зробила влітку в коледжі?

Її щоки палають від згадки про той день. Я тоді підпалив кабінет і про це досі ніхто не знає. Окрім неї. Чомусь вона занадто багато знає про те, що відбувається в моєму особистому житті. Це погано, я гадаю.

Вона якийсь час стоїть там, ніби обмірковує щось, а потім робить повільний крок у мою сторону. У сторону дверей. Мені здається, що я починаю любити такі темні чотири стіни, коли вона поруч.

Я зупиняю її ще до того, як вона обходить мене збоку. Її стегна втискаються в стіл позаду, а мені хочеться зробити щось, щоб вона закричала.

- Я мала б здогадатися, що ти не відпустиш мене. Я хочу додому, - шипить вона мені майже в обличчя. Якби я нахилився ще хоча б на міліметр, то мій рот би заволодів нею. Таке неможливо, бо я тримаю себе в руках. Я контролюю себе і свої думки.

- Чому ти так відреагувала на Таїсію?

- Як я повинна реагувати на людину, яка спричинила мені стільки болю?

- Що вона зробила?

- Ти не вмієш придурюватись, Нантейль. Ти все знаєш.

Що вона має на увазі?

- Я не повірю твоїм оленячим очам, бо я знаю, що ти завжди контролюєш вираз свого обличчя, щоб не видати зайве.