Породжені ненавистю/18+

Розділ 28

Кейт.

Я чую тільки своє дихання, спускаючись до саду. Бачу тільки дерева через те, що на дворі темно.

- Джеймсе? - можу зізнатись, що майже почула відлуння.

Боже, що я роблю.

Підходжу ближче до дерев і помічаю якийсь рух.

- Джеймсе, це ти?

Він не відповідає, але виходить вперед так, щоб я могла побачити його.

Так, це він.

Я видихаю, але всього на мить. Його брова розбита, а на лівій щоці красується величезний синець. У нього невиразний погляд, коли він шукає мої очі.

- Що сталось?

- З ним покінчено, ти можеш не хвилюватися.

- Що ти зробив?

- Я сказав, що ти можеш не хвилюватись.

Я ставлю руку йому на щоку і він кривиться від болю.

- Я не за нього хвилююсь.

- Люба, ти й за мене не повинна хвилюватись. Єдине, за що ти маєш хвилюватись просто зараз - це за саму себе, - він обхоплює руками моє тіло, що змушує мене пискнути.

Я вдаряюсь спиною об дерево, і кора зачіпає моє чутливе тіло, дряпаючи.

- Що це на тобі, зірочко? Ти в такому вбранні ходиш у будинку Реніль?

- Що це знову? У тебе затуманений погляд, спробуй глибоко дихати.

Він піднімає мої стегна, вміщуючись між ними. І я обхоплюю руками його шию, щоб утриматись на місці.

- Я дихаю тобою, - з цими словами він вривається в мій рот своїм поцілунком.

Поцілунок такий сильний, що тепер уже я втрачаю дихання.

- Джеймс... - промовляю йому в рот, соваючись.

Я задницею відчуваю його ерекцію і мені стає занадто жарко.

На вулиці холодна нічна осінь. Мені повинно бути холодно, точно не гаряче як у пеклі.

Він приглушує мої наступні слова язиком, яким вривається в мій рот.

Святе лайно, що це таке...

Він впивається пальцями в мою шкіру, через що я ще більше притискаюсь до нього. Я хочу його, чорт би його побрав.

- Я побив його, - відриваючись від моїх губ, каже.

Тепер у нього інший погляд. Зовсім інший. Голодний.