Породжені ненавистю/18+

Розділ 22

Кейт.

Люди тікають, коли їм дають шанс. Інколи вони залишаються, щоб дізнатися, що буде далі. У такі моменти я не знаю, про що вони думають, бо я ніколи не мала шансу втекти. Навіть зараз. Джеймс не той тип, який дозволить так просто піти. Він або грає до кінця, або відкидає тебе на півдорозі. І ти ніколи не розгадаєш його настрій, щоб запобігти своєму падінню.

Дивно, як люди мають схильність ставати на сторону зла в своїх історіях так різко, ніби зло завжди знало, що так і має відбутись із часом. Це якби взяти Сільвію з коледжу, але навпаки. Бо ця дурепа, здається, від народження натягла корону собі на голову і думала, як же завоювати цей світ, щоб всі падали до її ніг. Я ненавиджу таких людей, як вона. І я ненавиджу Джеймса, і не розумію людей, які зі шкіри лізуть, щоб сподобатись Руйнівній четвірці. Це як Аніта, яка весь час мріє про Крістофера. А він що? Нічого, бо йому начхати на неї так само, як і на всіх дівчат, яких він використав. Я ніколи не зрозумію Аніту в цьому, навіть якби постаралась. Сумно те, що в нашому світі боготворять таких, як вони. Ще цей рік і вони всі зникнуть з нашого життя. Цей сон снитиметься мені до літа.

— Я не сяду сюди, — з огидою показую на його мотоцикл навпроти мене.

Ніколи раніше не їздила на мотоциклах і не збираюсь зраджувати своїм звичкам, навіть зараз, коли це єдиний спосіб дістатись до будинку якнайшвидше.

— Я краще на своїх ногах дійду та залишусь живою, дякую, — кажу це і справді збираюсь розвернутися, щоб піти. Уявлення не маю куди, але це вже краще за те, щоб сісти з ним на один байк. Ніколи в житті.

Нічого не маю проти мотоциклів, але тільки в тому випадку, якщо це буде хтось інший. Точно не Джеймс.

— Повернись назад. Ти навіть дороги не знаєш. Чи ти хочеш дійти до хижини, щоб там тебе дістав хтось гірший від мене?

— Мало віриться, що на світі є хтось, хто може хоча б на крихту бути гіршим за тебе, — майже випльовую ці слова.

— Тоді вдалої тобі дороги, — невимушено відповідає, і я думаю, що він скаже ще щось, щоб зупинити мене.

Але він не каже, і мені залишається просто відкинути свій страх і повернутись до нього.

Я досі ображена на нього за те, що не дав мені кінчити. Це справді образа, бо він не мав права це робити, коли вже почав.