Породжені ненавистю/18+

Розділ 16

Кейт.

Я задихаюсь. Я настільки ненавиджу це, що мені стає погано. Я ненавиджу те, що не бажаю, щоб він зупинявся.
Мені противно від самої себе.
Я не дам йому топтати себе ногами. Я не дам йому двічі розбити мене. Він не отримає насолоди, зробивши мені боляче.
Я зроблю це швидше.
Наша кров перемішується і я відчуваю його смак. Це дуже дивно. Кров на смак дуже дивна. І в розумінні, що це не тільки моя кров...
Я притиснута між ним і вікном що веде на подвір'я, де люди відриваються на повну.
І він навіть не збирається відпускати мене, поки не забере з мене всю душу.
Руками не вдається рухати, бо він тримає мене міцно. Але в мене є ноги.
Я піднімаю коліно і вдаряю його між ніг. Це виходить не так сильно і вдало, як я собі думала, але цього вистачає.
Він хоть і на трохи, проте відлипає від мене.
Ловиться за член, ніби він в нього відпав.
Такого бути не може, бо йому завжди везе. Везе йому, а отримую нервові зриви я.
Міняємось ролями, чи не так?
Він саме збирається накинутись на мене. І точно не задля того, щоб знову поцілувати. Я прослизаю повз нього і біжу до дверей.
Серце так гупає, що ледь не вистрибає з грудей.
-Якого біса? Кейт, зупинись!
-Іди нахуй! -не обертаючись кажу я, доки злітаю сходами вниз. -Пішов нахуй, виродок!
Я ще дістану за ці слова.

Ну яка ж це насолода...
Я готова робити це вічно, якщо в мене випаде такий шанс.
Внизу на останній сходинці я все ж зупиняюсь.
Він стоїть зверху, вчепившись за поручні обома руками.
Добре, що він зупинився. Мені варто віддихатись, щоб не відкинутись.
Ми дивимось одне на одного. Ні він, ні я не моргаю. Цю гру я теж не програю.
-Ти ж не думаєш, що в нас більше не буде нагоди побути один на один, маленький монстре?
Я підтискаю закривавлені губи.
-Смак твоєї крові ще довго буде в моєму роті. -продовжує Джеймс, показуючи свою дурну ямочку, яку я так любила раніше.
-В моїй крові є отрута. Сподіваюсь, ти помиратимеш довго.
Відповідаю і покидаю будинок через вхідні двері.
Ми могли б продовжити гратись словами, але я хочу втекти звідси подальше.
Через нього я тепер ненавиджу це місце.
Мені навіть соромно дзвонити Реніль після того, що тільки що було.
Колись я розкажу їй про цей поцілунок.
Але це буде точно не сьогодні.
І не в близькі місяці...

***

-Агов, земля викликає Реніль!
-Слухай, ти розкажеш мені все? -каже Реніль натомість, ігноруючи моїх сто питань.
-Не зараз. -я лягаю на парту,  сьогодні я мало спала.
-Подруго, ти вляпалась.
-Ти теж.
Реніль мовчить, але я бачу багато емоцій на її чудовому личку.
-Я не здамся так просто.
-Ти будеш дальше липнути до викладача, якому срати на тебе?
-Так. Щось маєш проти? -вона вигинає брову.
-Та він же не цікавиться тобою.
-Зате я цікавлюсь ним.
-Знаєш, Рені, ти мене дивуєш все більше і більше. -торкаюсь її спини, бо вона обожнює мій розслабляючий масаж. -Що ти збираєшся робити?
-Добре, що ти запитала. Я якраз маю план.
Я вже готова до її ідей.
Вона в цьому перша. Вона найкраща.