Кейт.
Я задихаюсь. Я настільки ненавиджу це, що мені стає погано. Я ненавиджу те, що не бажаю, щоб він зупинявся.
Мені противно від самої себе.
Я не дам йому топтати себе ногами. Я не дам йому двічі розбити мене. Він не отримає насолоди, зробивши мені боляче.
Я зроблю це швидше.
Наша кров перемішується і я відчуваю його смак. Це дуже дивно. Кров на смак дуже дивна. І в розумінні, що це не тільки моя кров...
Я притиснута між ним і вікном що веде на подвір'я, де люди відриваються на повну.
І він навіть не збирається відпускати мене, поки не забере з мене всю душу.
Руками не вдається рухати, бо він тримає мене міцно. Але в мене є ноги.
Я піднімаю коліно і вдаряю його між ніг. Це виходить не так сильно і вдало, як я собі думала, але цього вистачає.
Він хоть і на трохи, проте відлипає від мене.
Ловиться за член, ніби він в нього відпав.
Такого бути не може, бо йому завжди везе. Везе йому, а отримую нервові зриви я.
Міняємось ролями, чи не так?
Він саме збирається накинутись на мене. І точно не задля того, щоб знову поцілувати. Я прослизаю повз нього і біжу до дверей.
Серце так гупає, що ледь не вистрибає з грудей.
-Якого біса? Кейт, зупинись!
-Іди нахуй! -не обертаючись кажу я, доки злітаю сходами вниз. -Пішов нахуй, виродок!
Я ще дістану за ці слова.Ну яка ж це насолода...
Я готова робити це вічно, якщо в мене випаде такий шанс.
Внизу на останній сходинці я все ж зупиняюсь.
Він стоїть зверху, вчепившись за поручні обома руками.
Добре, що він зупинився. Мені варто віддихатись, щоб не відкинутись.
Ми дивимось одне на одного. Ні він, ні я не моргаю. Цю гру я теж не програю.
-Ти ж не думаєш, що в нас більше не буде нагоди побути один на один, маленький монстре?
Я підтискаю закривавлені губи.
-Смак твоєї крові ще довго буде в моєму роті. -продовжує Джеймс, показуючи свою дурну ямочку, яку я так любила раніше.
-В моїй крові є отрута. Сподіваюсь, ти помиратимеш довго.
Відповідаю і покидаю будинок через вхідні двері.
Ми могли б продовжити гратись словами, але я хочу втекти звідси подальше.
Через нього я тепер ненавиджу це місце.
Мені навіть соромно дзвонити Реніль після того, що тільки що було.
Колись я розкажу їй про цей поцілунок.
Але це буде точно не сьогодні.
І не в близькі місяці...***
-Агов, земля викликає Реніль!
-Слухай, ти розкажеш мені все? -каже Реніль натомість, ігноруючи моїх сто питань.
-Не зараз. -я лягаю на парту, сьогодні я мало спала.
-Подруго, ти вляпалась.
-Ти теж.
Реніль мовчить, але я бачу багато емоцій на її чудовому личку.
-Я не здамся так просто.
-Ти будеш дальше липнути до викладача, якому срати на тебе?
-Так. Щось маєш проти? -вона вигинає брову.
-Та він же не цікавиться тобою.
-Зате я цікавлюсь ним.
-Знаєш, Рені, ти мене дивуєш все більше і більше. -торкаюсь її спини, бо вона обожнює мій розслабляючий масаж. -Що ти збираєшся робити?
-Добре, що ти запитала. Я якраз маю план.
Я вже готова до її ідей.
Вона в цьому перша. Вона найкраща.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Породжені ненавистю/18+
Чиклит№2 з циклу "Руйнівна четвірка". Якщо ми ненавидимо одне одного, ти презираєш мене, тримаєш на мене образу минулого, ігноруєш моє існування, то чому ти досі потайки шукаєш мій погляд серед сотні інших? Це майже те саме, що й залежність. Ми схожі, цим...