Кейт.
Я знала, що щось таки буде. Я була певна в цьому так, як ніколи. І я знала, що я буду проти цього зараз, як і тоді.
— Ні. Це день Реніль і ми вже прояснили це.
— Вони повинні знати, що ти належиш мені.
Я піднімаю дві брови. І це навіть не через рефлекс.
— Я не належу тобі.
— Я не так виразився.
— Я не чула, щоб ти пропонував мені стати твоєю дівчиною.
— Ти б погодилась? — його губи викривляються у посмішці, а рука ховається під моєю кофтою.
— А ти б запропонував?
— Якщо ти збираєшся погодитись, то звичайно.
— Що це з тобою? Ти ж ніби ненавидиш мене.
— Ти ніби теж?
— Так.
— Тоді що?
— Прибери руки з моїх грудей.
— Вибач, не можу.
Я злізаю з раковини і повільно відштовхую його від себе.
— Я ж зараз серйозно. Я не збираюсь цим руйнувати день народження своєї дівчинки.
— Якщо я тихо візьму тебе в ванній кімнаті, то Реніль не помре. До того ж вона зараз з Даніром.
— Але ж вони повернуться, — я затихаю, коли він хитає головою. — Повернуться ж?
— Ні, він не відпустить її зі своєї кімнати до завтра.
— Дідько, тоді просто повернімось до всіх.
— Вони п'яні і я не хочу їх слухати.
— Ти теж п'яний, — нагадую йому. Звичайно, я хочу його поцілувати. Але тільки не тут. І не тоді, коли він також випив.
— Добре, тоді я зачекаю до завтра.
— Я не прийду завтра на твоє тренування, Джеймсе. Ми побачимось на змаганнях.
— Моє серце розбите.
— Я дуже рада.
Він обіймає мене, кладучи голову на мої груди.
Я не хочу питати, яка причина в тому, що він останнім часом такий ніжний. Я просто хочу насолоджуватись цим, ніби так було завжди.
Ми мовчки стоїмо так якийсь час. І якби я не нагадала, що ми повинні йти, то ми би і надалі стояли тут, обіймаючись.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Породжені ненавистю/18+
Чиклит№2 з циклу "Руйнівна четвірка". Якщо ми ненавидимо одне одного, ти презираєш мене, тримаєш на мене образу минулого, ігноруєш моє існування, то чому ти досі потайки шукаєш мій погляд серед сотні інших? Це майже те саме, що й залежність. Ми схожі, цим...