Породжені ненавистю/18+

Розділ 30

Кейт.

Я знала, що щось таки буде. Я була певна в цьому так, як ніколи. І я знала, що я буду проти цього зараз, як і тоді.

— Ні. Це день Реніль і ми вже прояснили це.

— Вони повинні знати, що ти належиш мені.

Я піднімаю дві брови. І це навіть не через рефлекс.

— Я не належу тобі.

— Я не так виразився.

— Я не чула, щоб ти пропонував мені стати твоєю дівчиною.

— Ти б погодилась? — його губи викривляються у посмішці, а рука ховається під моєю кофтою.

— А ти б запропонував?

— Якщо ти збираєшся погодитись, то звичайно.

— Що це з тобою? Ти ж ніби ненавидиш мене.

— Ти ніби теж?

— Так.

— Тоді що?

— Прибери руки з моїх грудей.

— Вибач, не можу.

Я злізаю з раковини і повільно відштовхую його від себе.

— Я ж зараз серйозно. Я не збираюсь цим руйнувати день народження своєї дівчинки.

— Якщо я тихо візьму тебе в ванній кімнаті, то Реніль не помре. До того ж вона зараз з Даніром.

— Але ж вони повернуться, — я затихаю, коли він хитає головою. — Повернуться ж?

— Ні, він не відпустить її зі своєї кімнати до завтра.

— Дідько, тоді просто повернімось до всіх.

— Вони п'яні і я не хочу їх слухати.

— Ти теж п'яний, — нагадую йому. Звичайно, я хочу його поцілувати. Але тільки не тут. І не тоді, коли він також випив.

— Добре, тоді я зачекаю до завтра.

— Я не прийду завтра на твоє тренування, Джеймсе. Ми побачимось на змаганнях.

— Моє серце розбите.

— Я дуже рада.

Він обіймає мене, кладучи голову на мої груди.

Я не хочу питати, яка причина в тому, що він останнім часом такий ніжний. Я просто хочу насолоджуватись цим, ніби так було завжди.

Ми мовчки стоїмо так якийсь час. І якби я не нагадала, що ми повинні йти, то ми би і надалі стояли тут, обіймаючись.