Джеймс.
Вона дуже смілива. Зовсім не така, як колись. Або ж на неї так діє моя часта присутність. Я знав, що вона щось втне. Але йти на вечірку до наркоманів вже занадто. До того ж, я їй сказав бути тихою мишею. І вона не послухалась мене. Саме тому вона ковтає воду, відпливаючи назад. Люди, що стрибнули за нами в басейн одразу відпливають, аби дати нам вільний простір.
Тут дуже гучно, тож я підпливаю так, щоб тільки вона мала змогу мене чути. Кейт впирається спиною в бортик. На що ж вона очікувала? Я притискаюсь до неї.
-А я попереджав.
Всі вже зовсім не звертають на нас уваги, плескаючись в воді. Пари цілуються, а музика гучно б'є по перепонках.
-Ти просто хворий. Навіщо ти кинув мене в басейн?!
Вона кричить, ніби це щось поміняє.
-Ти мене чуєш?! Не смій щось мені казати, коли продовжуєш робити мені зле!
-Я не роблю тобі зле. Просто хочу, щоб ти була слухняною.
-Ти обдовбаний? -Кейт істерично хихоче.
Я задоволено посміхаюсь. Мені подобається як звучать такі слова з її вуст. Це солодше за милі слова, якими називають одне одного солодкі парочки. Від цього хочеться блювати. Вони огидні.
Я притискаюсь до неї максимально близько, поки вона пробує відштовхнути мене, брюкаючись ногами.
-Не вийде. Ти ж знаєш, що я сильніший.
-Я буду кричати!
-Давай. Подивимось, як з тихої миші ти станеш обговоренням осені.
Вона одразу замовкає, припнувши язика. Але її обличчя стає все суворішим. Вона дуже сильно хоче мене вбити.
-Чому ти саме зараз в масці?
-Ти хочеш про це поговорити?
-Ні, просто відчепись.
Здається, що вона зараз почне плакати. Але вона добре тримається.
-Ти вже дістав. Тебе самого не задовбує це? Як ти можеш весь час мені набридати?
-Я не набрид тобі. Це ти себе так налаштовуєш, бо ненавидиш свою жагу до мене.
-Яка жага?!
-Не підвищуй голос, бо я виведу тебе на люд.
Я не виведу її на люд, бо вона вся мокра. Не хочу, щоб хтось витріщався на неї так.
-Вилазь із басейну і йди в будинок.
-Ти смішний? Нікуди я не піду.
-Підеш. В мене є всі твої фотографії. Ти часто про це забуваєш. Добре що є я, щоб тобі нагадувати про це.
Її ніздрі роздуваються, вона майже плюється в мене.
-Іди нахуй! -каже мені в обличчя і розвертаючись підтягується, щоб вилізти з басейну.
Я плескаю її по задниці, бо так хочу.
І я не розрахував того, що вона повернута до мене спиною, та ще й знаходиться вище мене на декілька дюймів.
Дідько...
Кейт випускає назад свою ногу прямо мені в губу.
Кросівок твердий, тож вона вдало копає мене. І моя губа розсікається. Кров капає на мою білу футболку і розпливається в басейні. Кейт розвертається до мене обличчям, піднімаючись на ноги.
Вона пробує не посміхнутись, але я добре бачу її усмішку.
Дурепа.Чекаю якийсь час, доки вона не зникне з поля зору. Тоді вилізаю з басейну і повертаюсь до людей, які хлюпаються в воді.
-Менше шуму. -кажу так, щоб вони мене почули.
І вони всі чують. Мало хто розуміє хто саме під цією маскою.
Коли ми йдемо в люди на схожі події, то на нас майже завжди маски.
Тільки тоді, коли ми в нашій хижині, нам не потрібно натягувати на себе цей цирк. Там всі свої, тож немає від кого ховати свою істинну подобу.Кейт сидить в кімнаті. В єдиній кімнаті, де немає ліжка. Я розумію чому вона вибрала саме це місце.
-Якщо я захочу тебе трахнути, то я можу зробити це навіть на столі. Не обов'язково, щоб було ліжко. -сухо кажу, заходячи в тихе приміщення.
Вона обертається на мій голос не так різко, як раніше.
Це сильно помітно.
Але вона хвилюється за мою губу. Не тому, що їй шкода мене, а тому, що вона знає що я можу із нею за це зробити.
-Розіб'єш собі губу так само, чи це повинен зробити я?
-Що? -тихо відповідає Кейт.
Тихіше, ніж очікувалось.
-Око за око. Губа за губу.
-Не вірю, що не помітила в дитинстві твою сирість.
-Помітила. -заспокійливо відповідаю. -Тобі просто це подобалось.
Вона не може нічого сказати на це.
Я вишкірююсь.
-То що?
-Що?
-Губу мені тобі самому розбити?
Вона злякано відступає до вікна. Їй справді страшно.
Вона вірить в те, що я можу її вдарити. Це добре...
В кімнаті темно, одне тільки світло з вікна дає мені побачити простір.
-Не бий мене. Якщо ти це зробиш, то я почну ненавидіти тебе ще більше, ніж раніше.
Вона це каже, а на її очах з'являються сльози. Її голос тремтить. Вона тремтить.
Я хочу посміхнутись на цю її поведінку, але посмішка з мене не виходить. Бляха муха.
І розумію, що вона і без цього мене ненавидить. І я хочу, щоб вона ненавиділа мене так само, як я її. Але мені не подобається, що вона може плакати через те, що боїться отримати від мене тілесних ушкоджень. Це ж дурня. Я ніколи не б'ю дівчат. Тільки для задоволення. Але це виключення.
Я швидким кроком підходжу до неї, щоб вона більше не змогла втекти.
-Оскільки я вже поганий, то ми можемо піти далі.
-Ні, будь ласка...
Вона вперше просить мене таким ніжним і тихим голосом.
Це викликає з мене якихось демонів, які весь час в мені, доки я не опиняюсь в хижині.
-Я не збираюсь бити тебе. Просто дам тобі урок на майбутнє. Вона витріщається на мене з округленими очима. І я дію.
Стискаю її за лікоть і впиваюсь губами в її губи.Кейт вклякає на місці, іншою рукою відштовхуючи мене від себе. І я кусаю її за губу, щоб віддати їй данину.
Губа за губу.
Вона пищить мені в рот, а її кров проникає на мій язик, перемішуючись із моєю.
Вона має дуже солодкий смак. Я міг тільки уявляти, якою вона є на смак.
І на жаль.
Мені це сподобалось.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Породжені ненавистю/18+
ChickLit№2 з циклу "Руйнівна четвірка". Якщо ми ненавидимо одне одного, ти презираєш мене, тримаєш на мене образу минулого, ігноруєш моє існування, то чому ти досі потайки шукаєш мій погляд серед сотні інших? Це майже те саме, що й залежність. Ми схожі, цим...