Я не був народжений щасливчиком

Розділ 14. Я просто... вийшов прогулятись...

Розділ 14. Я просто... вийшов прогулятись, в кімнаті було дуже душно

Це була досить страшна сцена.

У такій темряві лише одних змін в кімнаті було достатньо, щоб занепокоїтись. Однак гравців найбільше тривожили зміни у власних тілах. До цього вони були дорослими: звісно, не всі були силачами, проте бігти у разі потреби їм ніщо не заважало. А тепер, коли вони стали дітьми, то навіть не зможуть швидко втекти, якщо зустрінуть привида!

Такі зміни збентежили і Сяо Лі. Він торкнувся свого обличчя, а потім мовчки подивився на свої маленькі ручки.

Все це було напрочуд дивно. Цікаво, що не тільки їхні тіла стали меншими, а й одяг пропорційно зменшився також.

Товстун раптом стурбовано обернувся: «Де моє товсте міцне тіло?! Це і є причина, чому не можна виходити вночі?»

За вікном було дуже темно, навіть місячне сяйво заховалося з-поміж чорних хмар, не бажаючи освітлювати цю землю. Без ліхтарика гравці могли бачити лише нечіткі силуети речей навколо себе. Хоча і для цього спершу їхнім очам треба було звикнути до пітьми.

Вони вже зараз могли помітити головні зміни, які сталися з кімнатою – шорсткі та трухляві стіни, письмовий стіл, на який, схоже, до цього впало щось важке, неопізнані чорні липкі об'єкти по кутках, стілець, який так неквапливо розгойдувався, видаючи скрип, неначе в ньому сидів невидимий привид...

Товстун звернув увагу на стілець, але не вимовив ні слова. Він не наважився до того стільця підійти та лише згорнув своє молоде й безпорадне тіло під дверима, дивлячись на нього, як на грізного ворога.

Скрип, скрип...

В абсолютній тиші цей звук був особливо гучним.

Товстун боявся зайвий раз ковтнути, щоб точно не потривожити привида. Тільки коли цієї слини накопичилось багато, він проковтнув її на одному подиху.

Сяо Лі притиснувся до дверей та прислухався до руху назовні. Стілець поряд розгойдувався все сильніше, а маленька жовта книжечка в його кишені раптово стала гарячою, проте ніщо з цього його не хвилювало. Хлопця більше цікавив шум з коридору.

З настанням темряви в гуртожитку почалася метушня, але це тривало недовго. Під тиском інших гравців всі позакривали роти та заспокоїлись. Проте багато людей були дійсно налякані зміною свого тіла та кімнати. От наприклад, реінкарнатор з однієї кімнати першого поверху не тільки став меншим, повсюди навколо нього – на вікнах, стінах і дверях – з'явилися незліченні відбитки долонь. А найближчий відбиток був біля його обличчя!