Я не був народжений щасливчиком

Розділ 88. Будь ласка, будь людиною!!

Вечірні вулиці маленького містечка були безлюдними, майже ніхто не виходив торгувати опівнічніми закусками. Принаймні на тій дорозі, якою йшов Сяо Лі, їх не було, що його досить розчарувало.

Лише ліхтарі, нічний вітер, опале листя, а також їхні тіні складали їм компанію.

Коли вони проходили перехрестя, найяскравіше освітлене вуличними ліхтарями, Сяо Лі зупинив погляд на світлофорі навпроти. В голові мимоволі сплив образ нічної ятки із закусками під будинком, у якому він жив з матір'ю. Він опустив очі на власну тінь, що простягалася перед ним на асфальті, й мимоволі заглибився у спогади.

Нічний вітер торкнувся його очей, залишивши в них відблиск місячного світла.

Але незабаром, ще до того, як червоне світло на протилежному боці перемкнулося на зелене, Сяо Лі дещо змусило завмерти у здивуванні. Його тінь почала рухатися, хоча сам він стояв на місці.

Спочатку чиста чорна тінь падала перед ним праворуч, але її рука раптово потягнулася вліво, і зупинилася саме там, де була рука Сяо Лі, зачепивши її.

У місці, де з'єднувались людина і тінь, здавалося, ніби тінь ніжно тримає Сяо Лі за руку.

Сяо Лі: «.........»

Хоча він не відчув жодного доторку, але раптовість цього руху змусила його інстинктивно відсмикнути руку.

Тінь на мить зупинилась. З розумінням того, що Сяо Лі її помітив, вона видовжила своє тіло, перетворишись на тінь дорослого чоловіка, значно вищого за Сяо Лі.

Вона наполегливо зробила ще один рух, прямо простягаючи руку, щоб обійняти Сяо Лі за плечі.

Сяо Лі різко ступив крок праворуч, виходячи з-під тіні.

Тінь не пішла за Сяо Лі слідом. Вона залишилася на місці, ніби була трохи засмученою.

Лво Дянь увесь цей час стояла поруч із Сяо Лі. Розсіяно очікуючи на зелене світло, вона думками була занурена в тривоги за товариша по команді, Хань Дзіня, тож не звернула уваги на тінь. Коли Сяо Лі раптово відійшов убік, дівчина одразу подумала про привидів: «Що сталося?»

Сяо Лі невимушено відповів: «Нічого, просто ліхтар там надо сліпить».

Лво Дянь: «......»

Невідомо, що на неї найшло, але вона справді підняла голову, глянула на той ліхтар, після чого теж мовчки відступила на крок.