Я не був народжений щасливчиком

Розділ 77. Ну ж бо, вдар мене!

Цього разу корпус відхилився не на жарт – він перевернувся майже на дев'яносто градусів. У реальності будь-яке судно за таких обставин перекинулося би, але цей корабель-привид, наділений надприродними здібностями, якимось чином утримував цей кут нахилу, дозволяючи морській воді проникати в кімнати.

Включно і з капітанською рубкою, де перебували реінкарнатори. Вода просочувалася крізь щілини, змішуючись із кривавим болотом зовні та заливаючи приміщення.

Лво Шань втратила рівновагу і впала прямо у воду, що сягала вже колін.

Вей Ліґай, який стояв поруч, інстинктивно простягнув руку, щоб допомогти їй, але через розгойдування не втримався і сам – вони обоє опинилися у воді. Він відкрив рота, щоб запитати, чи все з нею добре, але відразу ковтнув солоної морської води з домішками якогось рибного смороду, від чого його одразу знудило.

За дверима криваве чудовисько, схвильоване водою, що його обливала, гамселило у двері тисячами щупалець. Гучний стукіт часом перекривав навіть шум хвиль.

Вода не торкнулась і гомілки Сяо Лі, оскільки той міцно тримався за штурвал. Завдяки цьому його не змило, і його становище було відносно стабільним.

А от Ці Сяосяо пощастило менше. Вона стояла прямо навпроти вікна, і коли хлинула вода, її відкинуло на півметра аж до кутка.

Є Дзецін стояв біля Сяо Лі, і коли корабель нахилився, спритно застрибнув на капітанське сидіння, тож з ним було все гаразд.

Обличчя на штурвалі, побачивши, що Сяо Лі не може його дістати, несамовито розреготалось: «Як вам морська вода на смак? Кричіть! Панікуйте! Я обожнюю дивитися, як ви, дрібні комашки, тікаєте в паніці!!»

Разом із цими словами корабель нахилився майже на сто вісімдесят градусів у інший бік.

Обличчя гучно ревло серед вітру та хвиль: «Море – моя територія. Я паную над океаном і співаю шторми. Я керую життям і смертю!»

Це мала б бути вражаюча сцена – якби це був фільм, зараз би звучала епічна фонова музика. Правда від міцного алкоголю в обличчя почервонів ніс, що робило картину дещо комічною.

Сяо Лі тримався за стійку штурвала й дивився на обличчя.

Обличчя заглянуло в його очі й не побачило очікуваного збентеження та паніки: «Чому ти, дрібна комашко, не боїшся?»