Я не був народжений щасливчиком

Розділ 37. Чорний кіт у темну ніч

У цю дощову ніч маленький чорний кіт рухався надзвичайно швидко – неначе чорна блискавка, яка прорізала темряву, майже миттєво зникаючи без сліду.

Щоб наздогнати маленького чорного кота, Сяо Лі не встиг навіть розкрити парасольку і побіг просто під дощем.

Переслідуючи чорного кота у цю темну ніч Сяо Лі раптом і не зовсім доречно згадав знамениту картину "Чорний кіт серед ночі". Вона була просто замальована чорним, що збивало з пантелику.

На підлітка впала стіна дощу, він миттєво промок.

Він майже втратив слід кота, але, на щастя, з кишені вилетіло волосся Тань Лі, вказуючи йому напрямок на північний захід. Сяо Лі пробіг майже все село, поки не зупинився.

Перед ним була розвалена солом'яна хатина, що притулилася до засохлого дерева, поруч можна було побачити криницю без води. У даху виднілася діра. Схоже, що її недавно намагались полагодити, принаймні поряд були придавлені дві цеглини. Проте з'явилась інша проблема – солома, яка вже не тільки пожовкла, але й прогнила, через що діра знову оголилась. І зараз здавалося, що навколо неї щось рухається.

Тут було надто темно, тому телефон, де жив Джов Їн, знову виплив, щоб ввімкнути для Сяо Лі ліхтарик.

Сяо Лі побачив на даху чорного кота зі жменею трави в роті. Він намагався прикрити діру, засипавши дах травою. Його шерсть вся промокла і незручно прилипала до тіла. Однак чорний кіт час від часу тільки струшував дощову воду із себе, продовжуючи наполегливо працювати.

Якщо придивитися, ця солом'яна хатинка явно була в занедбаному стані. У багатьох місцях були сліди пошкоджень. У вікні також були діри, їх просто закрили камінням. Ця вся робота, очевидно, належала чорному коту.

Ліхтарик на телефоні був яскравим, і чорний кіт примружився в цьому напрямку. Побачивши людину, що йде до нього, кіт хотів крикнути, щоб пригрозити, але цьому завадив забитий рот. Якби він це зробив, пухка трава, зібрана власноруч, впала би додолу. Тому він міг лише швидко закрити свого рота та гнівно видихнути. 

Його гнів змусив багато тіней розгойдуватися навколо нього. Якщо придивитися, то можна було одразу виявити, що ці тіні нагадували тих самих мертвих селян. Всі вони наближалися сюди на поклик чорного кота.

З того напрямку, звідки прибіг Сяо Лі, почулись швидкі кроки. Джу Їтін та інші в паніці прибігли сюди й один за одним стали біля Сяо Лі. Кожен з них був схожий на потопленого щура.