Я не був народжений щасливчиком

Розділ 89. Неважливо, я можу тебе переслідувати

Маленька жовта книжечка промовила:【 Я подумаю про це. 】

Просто Сяо Лі недовго залишається в реальності, тож йому не вдається вдосталь поспілкуватися у своєму людському тілі.

Цю фразу маленька жовта книжечка вже казала йому у лікарні. Сяо Лі це тоді сприйняв як тимчасову відмовку. Мабуть, маленька жовта книжечка мала якісь свої невимовні таємниці. До прикладу, цей чоловік не міг показати у світі копій своє фізичне тіло, або ж, можливо, Сяо Лі знав його в обличчя, або ж, можливо, його голова була просто збільшеною версією маленької жовтої книжечки...

Якщо так, то Сяо Лі міг би трохи зрозуміти його намір постійно це приховувати. Звісно, розуміння розуміннями, але наразі його почуття до маленької жовтої книжечки не мали нічого спільного з коханням.

Якими веселими були привиди, якими захопливими були копії світу. Навіщо зустрічатися*?

*谈恋爱 (tán liàn ài) можна перекласти як залицятися, знайомитися, зустрічатися. Окремо 恋爱 (liàn ài) має значення романтичної любові.

Кінчик ручки Сяо Лі торкнувся паперу, і він акуратно написав: «Я не хочу зараз...»

Слово "зустрічатися" було стримано невидимою силою, через що Сяо Лі не зміг його записати.

Тінь вихопила ручку з руки Сяо Лі на столі.

Межа між реальністю та ілюзією в тіні була дуже розмитою. Вона не відобразила свою відповідь безпосередньо у книжці, а старанно дописала під недописаною фразою Сяо Лі:【 Неважливо, я можу тебе переслідувати. 】

Він багато що обмірковував у своїх мріях і мав безліч палких фантазій – як жорстких, так і ніжних, але зрештою все звелося лише до цієї фрази.

Сяо Лі подивився на слова, написані тінню. Лише Бог знає, яким саме буде "переслідуванням" маленької жовтої книжечки. Він одразу насторожився: «Світ копій – не місце беззаконня».

Маленька жовта книжечка: 【 ............ 】

——Вони ще навіть не цілувалися. Чому ж Сяо Лі так його остерігався?

Тінь ледь помітно зітхнула та поклала руку на плече, майже його обійнявши. Але перш ніж встигнути зробити це по-справжньому, Сяо Лі вирвався, почувши наближення кроків до дверей.

Є Дзецін штовхнув двері, Лво Дянь та Хань Дзінь пішли за ним слідом. Юнак сказав: «Вона рушила. Мій маленький привид сповістив мене, що дві хвилини тому Ву Яньдзя виїхала на машині зі свого помешкання й зараз у дорозі. Чи не поїхати нам зараз же?»