Остання казка

У лікарні

Кристьян не дуже радів з того, що всім довелося відвідати лікарню відразу після смачної вечері. Однак пускати Мелорі з Четель посеред темряви, хай і в захищене місце, не захотів ніхто, а сидіти вдома одному ще гірше.

Кристьян трохи постояв у дверях, спостерігаючи, як брати—омеги радісно обіймаються, але оскільки він не любив ці ніжності, то вирішив не спостерігати за Хель і Четель. Крім них, у лікарні перебував ще й батько, але він напевно вже спить. На жаль, йому доводиться залишатися саме у цих чотирьох стінах, поки фізична оболонка відновиться після різкого возз'єднання з джерелом магії після стількох років розлуки.

Це дивно, але те саме можна було сказати і про них з Хеймером. Схоже, що вони знову намагаються порозумітися. Негласно так, ніби нічого не сталося.

— Кристьяне? — Мелорі глянув у коридор за ним, відчуваючи занепокоєння. — Щось сталося?

— Я дуже поганий, але не хочу спостерігати за милими омегами, — незважаючи на усмішку, було видно, що Кристьян просто шкодував.

— Ну, вибач, що я не зміг відмовити Четель, — Мелорі закотив очі, і вже заспокоївся, адже Кристьян у повному порядку. — Це триватиме трохи часу. Потім ми повернемось додому, і я з радістю послухаю нову пісню. Навіть якщо ти мене одурманиш, я готовий до всього, правда.

— Люблю, коли ти підлизуєшся, — усміхнувся Кристьян, і його невдоволення все ж таки відступило через таку щедру пропозицію.

Він любив музику, любив Мелорі — а коли Мелорі слухає його музику... Загалом часом можна було дозволити собі побалуватися, втягнути коханого в незаплановані ласки, а потім звернути все на дурман. Все одно Мел ніколи не ображався. Не схоже, що він проти.

— Нехай буде так. І поки ми тут, то... — Мелорі, відволікаючи Кристьяна від солодких фантазій, показово кивнув у бік сусіднього коридору. — Зараз не так уже й пізно, правда?

— Саме збирався просити в тебе дозвіл.

— І це я тут насолоджуюся?..

— Останнім часом ти дуже мало мене хвалиш, — одразу ж поскаржився Кристьян. — Мені треба підлизуватися якнайчастіше.

— Не прибіднюйся, — зрозуміло, Мелорі одразу ж охолонув і навіть підійшов ближче, щоб укласти свого задоволеного Кристьяна в обійми. — Я люблю тебе, навіть якщо ти норовливий і балуваний. Дуже люблю.