Остання казка

Глава 5

— Ні, що це, серйозно? — Брендан перегорнув кілька листочків, і потім глянув на мене з виглядом загубленої дитини.

— Список справ.

— Тобто?

— Так простіше!

— Ні! Коли ти не маєш списку, не видно всього песця, який треба розгрібати!

Найсмішніше, що це каже король Камелота. Звичайно, ми зараз були в Камелоті. Ріхтер побіг кудись у своїх справах, але його все одно ніхто не пустив би на збори, так що не так важливо. Тут він у безпеці у будь-якому випадку. Брендан не горів бажанням працювати взагалі.

— Як тільки ви з батьком переговорите, то ми поїдемо додому, — пообіцяв я йому, поправляючи королівський плащ. — Не починай вередувати, будь ласка.

Він досить несподівано обхопив мене руками, притиснувши до себе в обійми. Опиратися було б марно, він надто сильний для мене. І такий теплий! Дуже хочеться почати голосити, адже не час для ніжностей, але в чому сенс? Все одно це приємно.

— Ти ж розумієш, що навіть так я не спущу тобі з рук твої обов'язки? — про всяк випадок спитав я.

— Спробувати було варто.

Я не бачив, але почув гучні кроки. Мабуть, до нас хтось прийшов, а я не міг повернути голови, щоб побачити, у чому ж, власне, річ.

— Напевно, ми не вчасно.

Я впізнав голос Артура, і мені стало ніяково. Брендан випустив мене з обіймів, і я поспішив привітатись з батьками свого альфи. Артур і Гвіневр не змінилися з часом, незважаючи на явне дрібне обурення на обличчі. Але їх можна зрозуміти – прийшли вирішувати проблеми, а тут ми обіймаємось!

Мене приємно здивував той факт, що Гвіневр підійшов до мене, взявши за руки, наче ми близькі знайомі.

— Ти так погарнішав з роками! — сказав він, цілком дружелюбно. — Шкода, через дзеркало твоя краса не так виразно передається.

О ні, компліменти! Я не знаю, як на них реагувати. Тим більше, від батьків Брендана! Так ніяково...

— Мені шкода, що твій шлюб виявився недійсним, м'яко кажучи, — Артур, природно, почав із головної теми, але хоч би поспівчував синові. — Ми вже вшанували пам'ять Завіра. Марітел зобов'язаний понести найвищу міру покарання.