Остання казка

Фантом і людина

Школа Гріммвіля нічим не відрізнялася від звичайних американських шкіл. Ну, крім того, що половина тутешніх учнів — казкарі... У це важко повірити тим, хто раніше взагалі ніколи не думав про існування магії. Ганс Адалхарт, ось, не замислювався. Він був звичайним активістом школи: влаштовував концерти, організовував вечірки, допомагав із театральною діяльністю та інше. Але одного разу, коли він був членом журі на конкурсі талантів, трапилася найяскравіша подія в його житті. Власне, саме тоді Ганс дізнався про магію, інший світ, величезні щури, таємниці і все таке, про що раніше й не здогадувався.

Але навіть не це було дивним. Ганс був досить доброзичливим альфою, у нього не спостерігалося ворогів ні в школі, ні на вулиці, тому один простий лист змусив його здригнутися. Лист був прикріплений на шафку за допомогою магніту, говорив він червоним чорнилом: «Зустрінемось за школою», що зазвичай не обіцяє нічого хорошого.

— Ого, — друг, що стоїть поруч, штовхнув Ганса ліктем у ребра, причому боляче, — хтось забив стрілку?

— Сподіватимуся, що ні, — пробурмотів розгублений Ганс.

— Підеш? Чи втечеш як курча?

— Я хочу дізнатися, що не так, але не битися.

Ганс був стривожений, бо боявся, що справа стосується казкарів. Раптом комусь із них здалося, що Ганс ненадійний охоронець такої важливої таємниці? І хоча Ганс справді нікому не говорив про магію (інакше його вважали б божевільним), мало що могло статися?

Після уроків Ганс вийшов надвір і пішов за будівлю школи. Він не був налаштований на бійку чи начебто — лише на продуктивну розмову. Навіть якщо серед деяких альф прийнято влаштовувати безглуздий мордобій, то Ганс ж дотримувався власної позиції. Але! Найдивніше, що за школою нікого не було. Парочка молодшокласників пройшлися сітчастим парканом, але на цьому і все. Тільки Ганс з полегшенням і думкою видихнув, що це просто жарт, як раптом хтось поплескав його по плечу.

— Дякую, що прийшов!.. — скромний, але дуже гарний, голос пролунав десь унизу.

Ганс повернувся, побачив боязкого омегу в школі, і тут же заспокоївся. Безіменний, у принципі, не учень. Принаймні офіційно. Цей фантом не особливо відрізнявся від звичайних омег у школі, хіба що сіро-біла шкіра і невпевнений погляд, що вічно кидався — це точно кидалося в очі.