Остання казка

Глава 16

Я був дуже зайнятий — поправляв картини в передпокої, щоб вони висіли рівно. Для цього мені знадобився рівень плитки. Щоб точно. Гадки не маю, чому раптом картини перекосилися! Коли я їх вішав, все було ідеально! А потім почув смішок Кристьяна, і зрозумів, чиїх нахабних рук це діло. Повернувшись, я побачив, як хихикають альфи (причому навіть Ріхтер), спостерігаючи за мною.

— Що? — не зрозумів я.

— Просто ти кумедний, — Кристьян, судячи з посмішки, підібрав найнеобразливіші слова. — Звичайна людина навіть не помітить, що із картинами щось не так.

— Вони мають висіти рівно!

— І тому ти взяв рівень?

— Це позбавить мене думок, що я посунув недостатньо... Не смійся!

Що за втіха?! Їм смішно, тому що в мене тут все по поличках і під лінійку стоїть? Порядок у домі таки моя турбота, і тому я намагаюся виконувати свою функцію максимально добре! Ну, а ще мене дуже нервує, коли щось лежить не на своєму місці і недостатньо рівно.

— Замість того, щоб сміятися з мого прагнення робити все на «відмінно», краще б ви зайнялися справою! — кинув на свій захист я. — Отже, хто востаннє забирався в гаражі?

Мене різко проігнорували.

Зрозуміло. Сміятися хочуть усі, а прибирати ніхто.

— Чудово! Тоді розподілимо домашні обов'язки?

— Ось що тобі не спокійно сидиться у вихідний день? — буркливо озвався Брендан.

— Мені нема чим зайнятися! — поскаржився я. — Батьки зайняті, у лікарні зараз своя атмосфера, виходити зайвий раз із дому мені заборонено через Марітелу!.. Я хотів забратися в будинку, але тут і так чисто!

— Я знаю, що тобі треба, — натхненно схопив мене за плечі. — Прибери у гаражі!

— Це ваша робота!

— Ми люб'язно віддамо її тобі.

— Як великодушно!

— Знав, що ти оціниш.

Ріхтер також запропонував:

— Можеш прибрати й у мене в кімнаті! Я також не проти!

— І розсортувати мої документи, — додав Брендан.

Схоже, всі просто хочуть зіпхнути на мене свою роботу. І звідки ж ви, хитруни такі, взялися?