Три правила ночі

Розділ 6

Джеймс

-Джеймс, зачекай на мене. Постривай. Джеймі-і-і... - горланить Ліп, через весь коридор університету, привертаючи до себе увагу.

Я вже давно звикся з тим, що він зовсім не думає про те, як виглядатиме в очах оточуючих, тому зараз навіть не намагаюся його заткнути.

Мовчки натягнувши капюшон, я помірно крокую в бік вулиці, вдаючи, ніби зовсім не знаю хто це там у мене за спиною кричить.

-Перепрошую... Пропустіть... Вибачте...- чую, як він звертається до інших, пришвидшуючи хід.

Нарешті Ліп підбігає до мене і, не розрахувавши сили, вдаряє кулаком по плечу.

Я швидко розвертаюся, випромінюючи кам'яний спокій, тож він знає, що зараз добряче влип.

-Пробач, друзяко. Можливо синець залишиться, але ж братану прощається, правда ж? - каже він, самовпевнено посміхаючись на всі тридцять два і витягуючи руку, підносить кулак, очікуючи поки я його торкнусь своїм.

Повільно переводжу погляд з його очей на кулак і знову на очі.

-Та ти сьогодні в ударі, чувак, - трохи ніяково каже він, оглядаючи стіни. Це один із його способів виразити "сором'язливу вдачу".

-Ліп, ти щось хотів? - спокійно питаю я, змушуючи його нервувати ще більше.

Я чудово розумію чому він підійшов до мене. Знаю для чого оглядає стіни. І можу передбачити його прикид на сьогоднішній вечір, з вірогідністю в 98,9%. Одного разу йому пощастило підчепити подружку дівчини, з якою я планував провести вечір, тож зараз я його "щасливий білет".

-Мені потрібен другий пілот на бал і от я вирішив попрохати тебе - свого найліпшого друга.

Одне не відомо. З якого це біса Ліп вважає мене кращим другом.

-Повтори, хто ти мені?

-Друже, я єдиний кого ти терпиш більш як п'ять хвилин. Хто ж тоді я тобі? - каже він, самовдоволено здіймаючи брови.

-Особа, до якої занадто повільно доходить розуміння того, що я намагаюся її спекатися.