Три правила ночі

Розділ 18

Еллі

Він вже весь клятий тиждень не виходить з моєї голови. Зараз в мене достобіса проблем, однак всі думки заполонив він.

Одного разу це помітив навіть Еліот:

– Слухай, з тобою все гаразд?

Він запитав це дорогою до клубу, де я працюю, а останні декілька днів ще й живу. Френк дозволив нам розміститися в кімнатці де колись складав старі інструменти. В загальному там помістився тільки матрац і гора книг Еліота, які слугують нам за тумбочки.

– Чому ти питаєш?

– Ну, дай подумаю, – мовив він, відпускаючи мою руку і поволі загинаючи пальці. – Ти змусила мене більш як години прочекати на порозі місіс Гарольд. Прийшла вся в синцях і подряпинах. Загубила свою єдину сукню. Твій шрам виглядає зовсім по-іншому. І це й стан, коли ти не бачиш нікого навкруги. Мені переходити до другої руки? – запитав він, коли рука вже склалася в маленький кулачок.

– Еліоте, припини. Ти ж знаєш, що нам обом зараз не весело, але треба якось розважати себе, бодай хорошими думками, або хобі якесь придумати, – спробувала тоді викрутитись я.

– Якщо плануєш віддати мене на курси вишивання хрестиком, щоб під ногами не вештався, так і скажи. Для чого ці формальності?

– Для чого, якщо можна просто знову відправити тебе на екскурсію до Статуї свободи і тоді наступні кілька місяців твої думки будуть заповнені тільки її зникненням у вісімдесят третьому.

– Еллі, я майже певен, що це містифікація. От послухай, ми ж разом дивилися ту касету, по-перше...

Це й трюк завжди спрацьовує, хоч Еліот цього й не усвідомлює. Варто заговорити про щось, чого він досі не розуміє (як от про оцей фокус Девіда Копперфілда) і наступні кілька годин він розмірковує тільки про це.

Натомість я зараз можу думати лише про незнайомця, про те, що він розповів, про те, як поводився, та навіть те, як красиво він мовчав. Посмішка, рухи, хитрий погляд.

Я доїла пачку шоколадних цукерок і з жалем розжовую останній горішок. Такі спогади можливі тільки під шоколад.

Чорт, мені ніби знову п'ятнадцять.

– Хей, ти знову десь у своєму світі? Я не хочу відволікати тебе від обмірковування глобальних питань людства, але через кілька хвилин тобі вже на сцену виходити, – звертається до мене Селін – донька Френка.