Три правила ночі

Розділ 29

Джеймс

Немов навіжений я влітаю в середину. Тут темно. Занадто темно, щоб побачити щось. Тільки з однієї шпаринки доноситься приглушене світло. Туди я і прямую.

Не прогадав. Прочинивши старі двері потрапляю у велику кімнату з невеличкою сценою, яку освітлюють прожектори. Погляд одразу знаходить Еллі, хоча вона і відсунулася від променів світла. Маленька, крихітна, немов дитина. Опустивши погляд, дівчина нерухомо сидить но холодному паркеті, ніяк не зреагувавши на мій прихід. Немов відключилася від цього світу. Вона не тут, і навіть не в собі. Її зовсім немає.

Хвала Богу, вона ціла. Принаймні так здається. Принаймні фізично.

Марно сподіваючись на будь-яку реакцію, я видушую з себе її ім'я, піднявши в гору руки:

- Еллі, це я – Джеймс.

Вона все ще зігнута під тягарем важкого потрясіння. Її тіло тремтить. Але одразу підводить очі, почувши моє ім'я.

Я обережно підходжу до неї, як хижак на полюванні, однак моє єдине завдання – не злякати. Мої кроки супроводжуються дратівливим скрипом підлоги і щоразу, коли я ступаю, здається, що вона просто отямиться і втече звідси.

Допитливі очі тепер супроводжують кожен мій крок. Мої руки все ще підняті вгору, немов при пограбуванні. Так я хочу показати, що не становлю загрози для неї, втім, вона не спускає погляду з мого обличчя.

Коли я опиняюся поряд, вона очікує на мої подальші дії тож я, так само обережно сідаю біля неї.

В пам'яті виринає уривок з "Маленького принца", де лис просить його приручити. Для цього принц щодня приходить в одну й ту саму пору сідаючи трохи далі від лиса. З кожним днем він підсувається все ближче і ближче, поки лис не відчує його своїм справжнім другом.

"Я не хотів тобі зла, це ти зажадав, щоб тебе приручили..."

Я обережно беру її крижані руки – не знаю від холоду чи від страху. Коли вона зривається на ридання, я тримаю Еллі у своїх обіймах, пригортаючи якомога міцніше. Дівчина конвульсійно здригається щоразу, коли необхідно зробити глибокий вдих.

– Тихо, тихо, – шепочу я, погойдуючись разом з нею. – Все гаразд. Все позаду. Я поруч.

Еллі знову здригається, почувши своє ім'я. Цього разу це хлопчик, який стоїть в кінці залу, не наважуючись підійти. Я не помітив, коли малий прийшов, тож не знаю скільки часу він тут. Сором'язливо схопивши вказівний палець лівої руки, дитина мовчки усміхається, хоча нижня губа тремтить.