Три правила ночі

Розділ 45

Джеймс

Зрештою холодний погляд Джордана падає на мене і в якийсь момент мені хочеться подати Еллі знак тікати звідси якомога далі. Вона сама все розуміє. Краєм ока я бачу, як мініатюрний силует віддаляється з поля зору і, ховаючись поміж яскравим вбранням гостей, зовсім зникає.

Мені нарешті вдається видихнути з полегшенням.

- Містере Роджерс, - зрештою промовляє Джордан. - Не думав, що зустріну вас тут. Що ж, я вкрай здивований.

Його натягнута посмішка та хитрі очі змушують мої зуби зціпитися і я докладаю неабияких зусиль, щоб не зацідити йому в ніс.

- Оу, то ви знайомі? - здивовано запитує Марк.

Його погляд швидко перебігає від мене до Джордана і назад. Марк нервово крутить запонки на піджаку і я можу заприсягтися, що це більше ніж звичайна цікавість.

- Знайомі, - підтверджую я. - Якось нам довелося провести кілька теплих вечорів за одним столом. Досі залишилися фантастичні спогади з того часу.

- Не розумію, - нахмуривши очі зізнається Марк.

- А тобі й не потрібно, брате. Ти поки що постій тут, подумай, можеш з мером про нещодавні події поговорити, - кажу я, переводячи погляд на Джордана. - Чув містом нещодавно промайнула хвиля пожеж.

Я роблю крок назад і дорогою мало не проливаю шампанське на офіціанта, який розносить його гостям.

Мене щось тривожить в поведінці Марка. Я занадто добре знаю брата, щоб зараз спокійно реагувати на його нервові рухи. Він наче не у своїй тарілці, хоч такі вечірки - його стихія.

Про це ми поговоримо пізніше. Зараз мені потрібно знайти Еллі і, по можливості, забрати її звідси. Визначивши місце знаходження Еллі, Ліп допомагає мені дістатися до неї, керуючи усіма моїми кроками через мікрофон у вусі.

Трохи поблукавши коридорами, я впізнаю її силует на балконі, неподалік від головного бенкетного залу. Попри те, що ніч сьогодні доволі прохолодна, дівчина непорушно стоїть там, обпершись ліктями на холодне поруччя.

- Твій погляд небезпечніший кинджалів. Поглянь з балкона приязно униз, - промовляю я, згадавши єдиний уривок з "Ромео і Джульєтти", який я й досі пам'ятаю.

Я бачу як її плечі ледь помітно піднімаються у легенькому смішку.

- Кольчугою це стане нам від них, - продовжує вона. - Я не надто любила цю п'єсу в школі. Здається Шекспір написав її задля висміювання наївних підлітків, а люди все продовжують романтизувати смерть.