Три правила ночі

Розділ 36

Еллі

Сонячне світло будить мене, пробиваючись крізь віконні шибки. Голова трохи болить, тож перші кілька секунд після сну я не спроможна розплющити очі. Навпомацки відшукую свій телефон у задній кишені штанів і присоромлено розумію, що заснула зовсім не у м'якій піжамці.

На годиннику майже дев'ята ранку і телефон показує двадцять шість пропущених викликів і чотири повідомлення. Усі від Еліота.

Напитися одразу після того, як молодший брат вперше опинився сам у чужій країні? Чим тобі не номінація на "Сестра року - 2019".

Спершу вирішую переглянути повідомлення і зовсім не дивуюся тому, що усі вони однакові: "Ти жива?".

Після кількох довгих гудків, я нарешті чую суворий голос брата:

- І де ж ти була, чорт забирай?

- Пробач, я вчора трохи перехвилювалася в літаку. Випила зайвого, миттю відключилася, - відчитуюсь я, на мить забувши хто з нас старший.

Окрім голосу Еліота, у слухавці я чую шум вулиці й голосний сміх дітей, який перемішався з футбольними вигуками.

- Здається, у тебе все гаразд,-посміхаюся я.

- Так, ми з хлопцями вирішили трохи футбол пограти і через тебе моя команда вже програє, - дорікає Еліот.

- Ти воротар?

- Та ні. Просто тут свої правила. Команда може грати лише у повному складі, тож зараз вони чекають на мене, поки воротар віддувається. Здається, в цій школі особливо цінується командний дух і все в цьому роді. Директор палкий прихильник "Трьох мушкетерів".

- Ти вже подружився з кимось? - трохи з острахом запитую я.

До цього часу єдиним другом Еліота був азіатський хлопчик, з яким той познайомився по листуванню. В школі діти не надто любили його через надмірну любов до науки та нехтування правилом "Домашка для лузерів".

- Я гадав що так, проте зараз воротар показує мені середнього пальця, а решта команди мовчки втупилися на мене. Боже, вони навіть не кліпають, -здивовано додає він. - Я радий, що ти жива і всяке таке, але боюся, що якщо ми ще кілька хвилин побазікаємо, вже тобі доведеться хвилюватися за моє здоров'я. Поговоримо пізніше. Люблю тебе.

- І я тебе, - тихо шепочу, хоч і розумію, що брат уже не чує.

Я вперше залишаюся сама з моменту, коли він поїхав. Поруч завжди був Марк. Потім до нього додалися ще Джеймс та його фурія. А далі просто порожнеча. Саме з нею мені найзатишніше.