Три правила ночі

Розділ 48

Джеймс

Еллі покидає мене, йдучи за Джеймсом, і у правому вусі моментально лунає стривожений голос Ліпа:

– Оу, чувак, це було...це було... Господи, допоможи слово підібрати. Епічно, чи що?

Чорт, я і забув, що він міг все чути. Тепер я почуваю себе зрадником через те, що дозволив вислухати таємницю Еллі ще і йому.

– Ти бачиш куди вони прямують? – запитую я, стримуючи палке бажання провалитися крізь землю.

– Сигнал трохи переривається, але все доволі зрозуміло. Здається, вони прямують у підвал, чи щось типу того. Там доволі темно, чувак. Ти впевнений, що хочеш це бачити? Можливо, твій брат задумав щось типу романтичної вечері, а ти...

– Романтичні вечері доволі рідко відбуваються в підвалі, – трохи грубо нагадую я. – Розповідай мені усе, що бачиш, гаразд?

Зітхнувши, Ліп починає монотонно називати усі відтінки чорного, сірого, які вдається роздивитися крізь камеру, вбудовану у сукню Еллі. Подумки перевівши його у режим фонового шуму я концентруюся на історії, яку щойно розказала Еллі.

Чорт, та це ж трапилося мало не того ж ти тижня, коли ми вперше зустрілися. Загадкова незнайомка, красива історія. Здається, минуло не менше тисячі років відколи це сталося, а я і досі не можу забути пісню, яку вона мені співала на бісовій алеї в парку. Якимсь дивним чином їй вдалося перетворити моє життя в одну абсурдну історію, яку мені знову й знову хочеться проживати.

Трохи дивно, проте я завжди сприймав Еллі з Марком як тимчасовість. Всі навколо оцінювали їх як справжню пару, про яку гудять численні таблоїди, однак для мене це було щось на зразок гри. Я бачив як вона дивиться на нього і бачив, як змінюються її очі, коли зустрічаються з моїми.

Еллі моя, от і все. Вона стала моєю як тільки я вперше побачив темне волосся і пишні уста. Вона стала моєю, як тільки її губи вперше торкнулися мене, а пальці міцно стиснули руку. Вона стала моєю, в ніч, коли періщила злива і самотній чоловік сидів у самотньому готелі. Скільки б часу не пройшло, скількох жінок я не зустрічав, а Еллі завжди буде моєю.

В реальність мене повертає хриплий голос Ліпа, який давно перестав перечислювати світло-чорний і темнющо-чорний відтінки. Тепер в мікрофон лунає лише глухе дихання й інтенсивні звуки комп'ютерних клавіш.