Три правила ночі

Розділ 15

Еллі

П'ятниця
За мить до світанку

Ввімкнувши світло, хлопець повільно заходить всередину, замкнувши за собою двері.
Дзвінкий брязкіт ключів, що впали на тумбочку, порушує гробову тишу, яка панувала в цьому номері до тепер.

Його кроки супроводжуються ледь чутним скрипінням підлоги, однак він не сповільнює свій хід. Я відчула, як серце починає битися все швидше і швидше, з кожним кроком наближаючи до мене того, хто подарував мені цю ніч.

Хлопець підходить до мене так впевнено, що в один момент мені пригадується фільм про дику природу, де хижак заманює свою жертву в пастку, з якої тій не вибратись. Дарма, що маленька кімната, всесвіт сповільнює час, тож проходить ціла вічність поки він нарешті біля мене.

- Послухай. Я не хочу робити те, через що завтра шкодуватиму.

Мої слова видаються зовсім не чіткими. Я спантеличена своїм бажанням отримати всього його цієї ночі й здоровим глуздом, який зараз невпинно б'є на сполох.

- Я просто хотів допомогти тобі зняти піджак, - тихо промовляє він, одним ривком скидаючи з моїх рук вологий піджак.

- Не вірю.

- І правильно робиш.

Його погляд твердий, неначе крига. Від блідого світла старої лампочки очі мають відтінок кави з молоком. Тепер спостерігати за ним здається небезпечним, як ніколи раніше. Цього разу я перша ховаю погляд.

- Нам потрібно висушити одяг.

Підійшовши до шафи, хлопець дістає звідти білосніжний халат і простягає мені. Тиша між нами стає напруженою. Мої думки фальшивими струнами переплітаються в голові, а руки просто нервово перебирають м'яку білосніжну тканину.

- Ті двері, ймовірно, ведуть до ванни. Можеш переодягнутися там, - каже хлопець.

Я мовчки киваю і прямую у вказаному напрямку. Замкнувши двері, я кілька секунд вдивляюся у своє відображення в дзеркалі. Мені потрібно ще трохи часу, щоб перевести подих.

Чому я знову його поцілувала?

Настрій. Імпульс. Бажання.

Серце б'ється в шаленому ритмі, тож доводиться поставити на нього руку, щоб трохи урівноважити темп.