Три правила ночі

Розділ 40

Джеймс

- Ти ніколи не запитувала звідки в мене машина і квартира в самісінькому центрі міста, - починаю я.

- Будьмо відверті, у нас не було багато часу на розмови, - тихо констатує вона, радше про себе, аніж мені.

Я глибоко вдихаю і продовжую:

- Я завжди захоплювався психологією, мені подобалося думати чому люди роблять так, а не інакше. Чому ми всі переживаємо події по-різному. Чи справді люди мислять однаково або, принаймні, схоже. І чим глибше я занурювався у це, тим краще розумів, що тут важливу роль відіграють саме емоції людей, адже вони є прямим наслідком їх думок. Тоді я зрозумів, що це можна використовувати проти самих людей. Якщо добре розібратися, можна "прочитати" людину лише по одному її: "Привіт". От ти, для прикладу, коли брешеш трохи жмуриш очі. Ледь помітно, та й у мене пішло чимало часу для того, щоб роздивитися це у тобі...

- І коли ж це я тобі брехала? - обурюється дівчина.

Трохи відсторонившись від мене вона лягає на живіт і опирається на лікті, очі пильно розглядають мене: чи то з докором, чи то з цікавістю.

- Ну, я впевнений, що насправді ти зовсім не хочеш скуштувати рибу фугу, - жартую я, згадуючи нашу першу ніч, коли вона цілий монолог про цю рибу розвела.

- Джеймсе...

Вона все ще напружено чекає і я розумію, що вона знає відповідь. Ба більше, Еллі хоче, щоб я сказав це:

- Ти не закохана в Марка, - випалюю я. - Можливо, у тебе є до нього почуття прив'язаності, обов'язку і все у цьому дусі. Але ти не закохана в нього, Еллі. І навряд чи була коли-небудь.

Вона мовчки переводить погляд у вікно, роздумуючи над чимось, прикусивши нижню губу. Її руки міцно стиснені, наче у молитві й здається, наче тіло от-от затремтить.

Можливо, я помилився, коли подумав, що вона хоче це почути. Але я точно мав рацію, коли казав про її почуття до Марка. З ним вона інша: трохи сором'язлива, мовчазна і весь час добирає красиві слова на кшталт "либонь". Якби я не знав її раніше, навіть не звернув би увагу на ці дрібниці. Біля Марка зовсім інша Еллі, аніж біля мене, і не буду лукавити, мені до біса подобається саме моя.

Я не наважуюся доторкнутися до неї, даю ще трохи часу на роздуми.

Не минає і хвилини, коли вона знову повертається до мене. Крізь сяйво місяця я бачу вологість її очей, однак легенька посмішка все ж грає на її устах.