«Ти красуня». Я росла в любові, підтримці, розумінні. Навколо мене була створена ілюзія-оболонка недоторканості. Я була впевнена в собі. Мені все життя говорили, що я гарна. Усі навколо постійно повторювали це. Я не сумнівалася в цьому.
Ні, мене ніколи не ображали однолітки. Підозрюю. Принаймні не відкрито. Тільки одного разу однокласниці обговорювали мої сідниці. Вони сказали, що в мене фігура, як в груші.
Груша. Відсутність грудей, як таких. Різниці між талією та бедрами майже немає. Стегна. Широкі. Великі. Хіба я така? Хіба я нагадую грушу?
Сім'я. Родина. Що відбувалось всередині? Моя мама струнка. Вона каже, що їй варто було б трохи поправитись. Моя бабуся струнка. Вона радіє, коли вага показує більше число, ніж попереднього разу. Я ніяка.
«Тільки не переїдайся». Я завжди думала, що моя мама може їсти, скільки хоче і що хоче. Кількість. Вона справді їсть стільки, скільки хоче. Вона не голодує. Вона не переїдає. Кількість така, якої вона потребує. Вона не хоче більше.
«Не їж так багато хліба»
«Досить з тебе»
«Май міру»
«Візьми тільки один цукерок»
«Не розтягуй собі шлунок»
В цій сім'ї відчутно їмо тільки ми з татом. Моя сестра була б рада, якби її взагалі не годували (хіба солодощами). Коли я була її віку, я також не надто захоплювалася їдою. Мама їсть. Небагато.
«Хліб потрібно їсти»
«Візьми ще»
«Тобі слід їсти більше»
«Хочеш добавки?»
«Ти цим не наїсися»
А що я повинна робити? Їсти чи не їсти?
«Ти така гарна»
Неправда. Я більше не їм груші.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Культ тіла. 48
Teen FictionРеалії життя підлітків з розладами харчової поведінки. Важкий шлях до невідомого (виздоровлення або смерті). Переплетення кількох ментальних хвороб. Ніякої романтизації (хіба трішки). 27.01.18 - 23.04.18
