Культ тіла. 48

лікування / свідомість

В мене немає розуміння, що я - це щось більше, ніж мій харчовий розлад. В якийсь момент мої думки повністю поглинула фанатична ідея. В якийсь момент мої найкращі сторони, мої найкращі якості просто зникли.

Я заставляю сама себе. Худоба. Чому я так прагну її? Мені здається, що якщо я почну нормально їсти, я не буду заслуговувати на «щось» (дуже примарне і незрозуміле мені самій). Кожен раз, коли я їм, як свиня, я задумуюсь про те, навіщо було це все. Про те, що я не маю права говорити про розлади харчової поведінки, бо булімія - це не так вже й серйозно (насправді, досить таки).

Тобто спершу я борюся з булімією, потім ледве виживаю плече в плече з анорексією, а тоді стараюсь боротись з обома. Що зі мною не так?

«Мені здається, ти частково хочеш цього,» - вона єдина наважилась про це мені сказати. Звичайно, я заперечила. Але щось в цьому є.

Якби я по-справжньому хотіла вилікуватись, я б давно розповіла про це (як мінімум). Якби я по-справжньому хотіла бути нормальною, я б просто нормально їла? Ні, здається, це більше так не працює. Не можна просто взяти і почати нормально їсти після місяців безперервної боротьби голоду й обжерства.

Чи можу я взагалі покинути свій харчовий розлад? Я стільки разів намагалася (направду), але кожного разу після кількох місяців (максимум) більш-менш нормального життя, все знову поверталося. Можливо «це» вже частинка мене? Можливо без «цього» я не зможу більше жити? Можливо без «цього» я втрачу сенс? Можливо я і є «цим»?

Чи є в мені щось поза булімією? Я б хотіла, щоб було. Але здається, все моє життя крутиться тільки навколо їжі. Здається, я більше не людина. Здається, я лише тінь з розладом харчової поведінки. Я є ним. Мені шкода.