Культ тіла. 48

перебіг / почуття

Я перестала боятися смерті, коли мені було тринадцять. Я думала, що я помру. Я написала посмертні листи. В них була моя сповідь.

Романтизація. Я намагаюся цього не робити. Намагаюся не акцентувати уваги на моєму захопленні худобою, намагаюся показувати дійсність, намагаюся не возвишати харчові розлади, депресію і взагалі ментальні розлади. Мені не вдається, правда? Тому що я закохана в саморуйнацію. Мазохізм.

Мені подобається себе мучити. Подобається бачити фізіологічні прояви цього. Подобаються посинілі нігті, подобається холод і виходи з реальності, подобається те, що я слабка, подобаються синці під очима від недосипання, подобаються кістки (на жаль, зараз їх не видно). Не пам'ятаю, коли востаннє спала добре, не прокидалася вночі, не заставляла себе пробувати заснути.

Сиджу на ліжку. Відчинене вікно. Холодно. Складаю меню на завтра і рахую калорійність їжі. Мама сьогодні сказала, що я їм забагато. Я вдала, що мені байдуже до її слів. Тато сказав, що «такою поведінкою я перекреслила всі результати своїх дієт». Дякую. Я ледь не розплакалась.

Що ж. Я спробую знову. Якщо мені виходило раніше, то чому зараз не вийде?

Я розчарувалася в повертанні їжі. Ті, хто за мене тримали кулаки, можуть видихнути з полегшенням (неважливо, що це ніхто). Хвилинка корисної інформації: таким варварським чином засвоюється 70%.

Сьогодні спробувала качати прес із повним шлунком. Мені здалось, що він розірветься.

Кажуть, почуття допомагають. Мої подруги, які теж проходять через таке розказували, що в них наступала ремісія, коли вони закохувались і це було взаємно. Мені ж байдуже. Почуття і харчові розлади контролюють дві різні мене. Або ж я просто не закохана насправді. Або ж це невзаємно. Та яка, власне, різниця? Все одно не допомагає.

Спілкуюсь з дівчиною з Казахстану. Місяць тому ми разом вирішили 20 днів себе обмежувати. Я протрималась 4. Браво дворушній безвольній мені. Вона зараз в лікарні через те, що їжа перестала засвоюватись. Мені вистачило сил признатись їй, що я переїлася. Вона запитала, чи в мене зовсім дах поїхав. Напевне.

Можливо це не харчовий розлад насправді? А тільки оправдання для мене, щоб поїсти? Ось така я гидка.