Культ тіла. 48

думки / діти

Останнім часом я багато думаю про те, що буде зі мною потім. Раніше я завжди була впевнена, що я перестану. Я думала, що буду такою, якою завжди хотіла. Думала, що буду підтримувати свою вагу правильним харчуванням і спортом. Але... поки що, я людина без майбутнього.

Цікава історія про одну американку (обійдемося без імені). До звернення по допомогу вона страждала булімією тридцять років. Жінка народила двох дітей. І найжахливіше те, що під час вагітності вона також переїдалася і вертала їжу назад.

Як можна бути хорошою матір'ю, якщо я навіть не можу справитись зі своїм життям? Як я повинна слідкувати за харчуванням своїх дітей, якщо я сама НЕ ВМІЮ їсти? Чи зможу я контролювати свій харчовий розлад, коли лелітиму на руках крихітку?

А може я взагалі не повинна мати власних дітей? Може не заслуговую на них? Навіщо дітям мої зіпсовані гени та схильність до ментальних розладів? Я руйную свій організм і невже це все буде без наслідків? Що як зараз я відбираю в себе всі шанси на материнство?

І навіть з думками про це, я байдуже не зупиняюсь. Мені все це видається таким несерйозним. Завжди коли чую історії про чиїсь подібні проблеми, думаю: «Я ще не настільки втрачена. Я все контролюю». Тільки правда в тому, що я не контролюю це... вже давно. Я просто вбиваю себе. Повільно. Виснажливо. Мазохістсько.