Культ тіла. 48

початок / ви*бони

В дев'ятому класі я почала гратись на чужих емоціях. В дев'ятому класі я почала відчувати тонку психологію привернення уваги. В дев'ятому класі я захотіла спробувати. В дев'ятому класі я була ідіоткою.

Я не знала нічого про харчові розлади (напевне навіть словосполучення такого не чула). Я щось десь недочула. Я щось десь недопрочитала. Я щось десь недодивилась. Не пам'ятаю, що тоді сталось, що я вирішила «поекспериментувати» зі схудненням.

Мама заставила ходити мене на танці. Сім-вісім годин на тиждень я тренувалась в студії (і це не було так легко, як я уявляла, я задихалась, потіла і думала, що якось на занятті втрачу свідомість). А ще фізкультура в школі (я тоді ще не прогулювала). А ще домашній фітнес.

В нашій школі продавались такі смачні булочки-пончики. Тоді я десь знайшла, що в одній 400 ккал, але зараз підозрюю, що там було набагаааато більше. Вона була велика (просто гігантична), полита шоколадом і чимось на подобі глазурі, якщо б її стиснути, думаю, полилася б олія, в якій її обсмажували. Словом, це була найнездоровіша їжа в школі. Я досі пам'ятаю її присмак на своїх губах. Вона була солодка, але не занадто. Ідеальна.

Це було єдине, що я їла. Я жила на одній такій булочці в день. Помітний відрізок часу, бо інші вже стали помічати, що я схудла.

Я тренувалась до знемоги і їла приблизно на 700 ккал. «Це дуже шкідливо», - якось призирливим тоном сказала моя подруга. Я закотила очі (подумки).

Дякувати Богу, в мене з'явився хлопець, який заставляв мене їсти. На перше побачення ми пішли в МакДональдс (романтика). Він купив мені БігМак Меню і прослідкував, щоб я з'їла весь бургер. Але з картоплею він здався і доїв за мною. Ми розстались.

Почалась «ера» дитячого харчування. Пюре. Я залишила свою суперкалорійну і шкідливу булочку в минулому (це було досить складно). Тепер я їла тільки перемелену їжу. Ніякого жування. І якщо до того моя антидієтична супутниця підтримувала в мені хоч якусь енергію, то з пюре для дітей багато калорій не витягнеш, як би не старався. А тренувалась я все ще неймовірно багато (особливо як на дівчинку, яка жила на одній-двох порціях «Чудо Чадо»).

Та це все було неважливо. Я розчарувалася в цих баночках з дивної консистенції вмістом після того, як одна (невідомо як) відкрилась в моєму рюкзаку. Він смердів. Мені довелось викинути всі свої зошити. А навушники довгий час не хотіли співпрацювати з айпадом. Я б теж не хотіла співпрацювати з диркою, залитою меленою цвітною капустою.

Тоді я говорила про це. Я розповідала всім. Я наче хвалилась: «Я не їм». Дуже велика гордість!

Банальне привернення уваги. Банальне заохочення цікавитись своєю самовпевненою персоною. Банальні ви*бони.