Культ тіла. 48

початок / психологія

Я направду не пам'ятаю, як все стало так різко. Я не пам'ятаю свій перший день, коли я не з'їла нічого. Здається, це було влітку. А може ні.

Зате я пам'ятаю, коли я вперше повернула їжу. Я залишилась з татом. Моя сестра поїхала до бабці. Мама була у відрядженні. Тато і я. Ті, хто їдять найбільше. Лише двоє. Тоді я ще не пробувала (не вміла) готувати. Ми були лінивими. Ми не хотіли вечеряти корисною їжею.

Надворі було темно. Я вже обмежувала себе. Тато навіть не питав, чи хочу я, він просто покликав мене їсти. Я подивилась на тарілку. Вони пахли. Я відчувала їх смак, не пробуючи. Я навіть не сумнівалася. З'їла більше, ніж тато. Звичайно. Звісно. Навіть нецікаво. Передбачувано.

З татом легко жити. Він сидів у вітальні. Дивився фільм. Я ввімкнула воду. Просто зробила це. Він навіть не помітив. Тато не почув. Нічого не сказав. Я пішла в свою кімнату. Ми були окремо. В різних кімнатах. В різних площинах. Світах.

Я подзвонила своїй подрузі, розказала. Я не пояснила, що я зробила це сама. Вона хвилювалася про мене.

В цьому суть. Яка була реакція! «Я не їм». Я їла, але небагато (мої батьки не були байдужими до мого харчування). Я казала це небагатьом. Але ті, що знали, розуміли, що це означає.

Я хотіла, щоб за мене хвилювались. Я завжди хотіла бути в центрі уваги. Я старалась бути експресивною. Я старалась викликати захват. Хоч щось. Ненавиділа байдужість. Хай би я краще не подобалась іншим. Вони повинні були мене чути. Хто винен в моїй такій потребі? Не знаю. Ніхто.

Але я ніколи не досягала того, що хотіла. Я виглядала майже так само. Але яка різниця, що зверху, якщо всередині я гнИла.